…І знову з розмаху щосили ударив головою в стіну.


Не знаючи істинної правди про те,що творилося в Радянському Союзі,що таке голодомор,політичні репресії проти інтелігенції,особливо української,як нищилися духовні устої нації Лексій з Сарненського Полісся сліпо вірив більшовіцькій пропаганді,яка велась підпільно через  пресу,що надходила з Москви та Києва.Таку ж “правду” передавав,як сам розумів з уст в уста своїм краянам,виступаючи на зборах і мітингах перед земляками по всьому Поліссю.За порушення закону Річ Посполита навіть посадила на десять років за решітку,за якою просидів ці довгі роки.Вийшов на волю в середині тридцятих років і продовжував агітацію за Леніна-Сталіна.В 1936 році покинув сарненщину і рятуючись від поляків,подався до “братів”,які спочатку закрили в льосі,а потім по указу розселили по таборах “необ”ятної родіни.” Після засідання “трійки” Поліщук став ворогом трудового народу і попав в однойменне з річкою поселення  Печора, де його дуже зарослого побачив Макар,син Сарненського православного священика.Ось,що розповів він мені,коли ми не зовсім випадково зустрілися під час моєї служби в лавах Радянської Армії,де було розташований наш підрозділ:”В барак ввіпхнули зарослого,страшенно змученого,побитого чоловіка.Почувши мій голос він сказав:”Я,Поліщук Лексій.Звідки ти чоловіче,бо твоя мова,дуже на сарненську схожа?”…Я розповів йому хто я такий і звідки, Лексій був без очей,то ж орієнтувався по голосу.Тоді каже: “Я дуже добре знав твого батька…Ти ще молодий…Може ще попадеш додому,то я прошу;зайди до моїх і скажи:”Прокляте от-те слово “товаріщ”. Потім, через багато років,Макар зумів поїхати на рідне Полісся,знайшов родичів Лексія і виконав останню волю мужнього земляка.Чому мужнього?,Бо подальші події ,що сталися в таборі, достойні тільки мужньої людини. Коли родичі почули,як помер їхній ідейний Лексій,то заридали-заплакали. А було то так… “Одного холодного,короткого дня,який буває тільки на крайній Півночі,сліпий і виснажений старець,старець не по роках- Поліщук звернувся до табірників/зеків/ зібратися в бараці,бо хотів їм сказати останнє слово.Всі зійшлися і чекали,що скаже “красний сліпий”.Розповів про тяжке життя свого краю,про своє безталанно віддане життя боротьбі за світле майбутнє,за коммунізм на Поліссі,у величезну віру у Радянський Союз,і як йшов до нього , і як попав в табір до “урок”,і як ті програли його очі в карти,як  потім видавили їх і зробили безпомічним. Постояв…високо задер голову щось шепочучи і… тоді відступив від стіни на кілька кроків,розігнавшись,ударив головою об стінку,упав,важко,ледве підвівся і знову з розмаху щосили ударив головою в стіну так,що та аж задвигтіла. Як упав,більше не піднявся.

Тоді хтось з табірників узяв його на руки,але Поліщук не дихав….”

Категорії:

0 коментарів “…І знову з розмаху щосили ударив головою в стіну.”