Живемо як, у казці.

Опозиція і влада чи не вперше солідарні, та на жаль, лише у бездіяльності. Якщо опозиція, майже мовчки спостерігає як країна котиться у прірву, то влада її туди впевнено підштовхує. Простий народ ледь не щоденно відчує як його засмоктує трясовина постійно зростаючих цін, а та соломинка у вигляді «соціального мінімуму», простягнута державою, виглядає як знущання. Влада не те, що не готова подати руку допомоги пересічному громадянину, а навпаки, приймаючи новий податковий кодекс, ще глибше втоплює надію українця на можливість чого-небудь добитися у цій країні. Взаємодія влади із суспільством виглядає як розмова німого із глухим, адже ми-українці так і не навчилися відстоювати свої конституційні права, а влада – дослухатися до голосу народного сумління. Так і живемо, як у казці про Рака, Щуку та Лебедя.

Що не кажіть, а вибори треба робити ще частіше. Якби вони були хоча б раз на два роки, то за наступних п’ять скликань (10 років) проблем би в нас, простих смертних, значно поменшало. Або є інший варіант: хай би виборча кампанія тривала не два місяці, а, скажімо, рік. Тоді й кандидати могли б розвернутися по‑справжньому. Скільки б доріг вони відремонтували, скільки майданчиків зробили?.. Перед виборами вони кинулися покращувати комуналку. Вони ремонтують дахи, підвальні розгалуження, ставлять дитячі майданчики, міняють двері, освітлюють прибудинкові території, латають дороги. На деяких округах виникає навіть конкуренція між багатими кандидатами. Тобто, хто зробить більше.Дехто прямо йде до виборців і питає: що вам зробити? Інші тихо роблять. І то буває роблять настільки тихо, що люди навіть не знають, хто ж то був.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *