«Вони жили довго й щасливо і померли в один день», – на жаль, ці слова сьогодні швидше можна віднести до якоїсь казки, ніж до реального життя.Бо якщо й щасливо, в мирі і злагоді живе подружжя, то дуже часто хтось один раніше йде у потойбічний світ. І цей «хтось один» в переважній більшості – чоловіки.
Чому ж все більшає у нас вдів, які головні причини високої смертності чоловіків? Давно відомий вислів про чоловіків як сильну стать стає міфом. Бо не така вже й сильна, як підказує реальність, ця стать у нашому ХХІ столітті. А відтак актуальною залишається фраза: «Бережіть мужчин».
Ми, сильна стать,звісно звинувачуємо у цьому жінок. Мовляв, одягнувшись у чоловічий одяг і взявши до рук чарку та цигарку, жінки стали нахабніші, намагаються керувати мужчинами, незважаючи на біблійні заповіді. На мою думку, менша тривалість життя чоловіків – світова тенденція. Просто у Франції чи Японії і жінки, й чоловіки живуть значно довше, а тому нема надто вражаючого низького «порогу». По-друге, висловлюсь так з приводу вищої смертності чоловіків:
– На мужчин покладається більша відповідальність. Вони керують державою, церквою, сім’єю. Ці турботи незалежно від способу життя не додають здоров’я.Зараз у непростому нинішньому світі, сповненому нелюбові й гордині, почуваються вельми незатишно. Шукаючи хоч якоїсь розради, знаходять її у пиятиці, наркотиках, які, врешті-решт, вбивають…
За роки радянської влади була зруйнована модель патріархальної сім’ї, жінкам «вручили» рівні права, за які вони боролись з початку ХХ століття. А тепер ми чуємо нарікання слабкої статі на інфантильність мужчин. Жінці хочеться, щоб чоловік був уважний, вмів слухати, приділяв увагу дітям, не зраджував, мав хорошу роботу, заробляв багато грошей. А чи є вони такі у природі? Мабуть, кожна скаже, що такого ідеалу нема. Бо якщо вже про гроші, зокрема, мова йде, то багато жінок сьогодні більше заробляють. Добре, якщо жінка мудра і не дорікає чоловікові своїм кар’єрним ростом, здатністю саму себе (і дітей) матеріально забезпечити. А якщо навпаки?
Будь-які невдачі дуже руйнують  психіку. А якщо поруч жінка – самодостатня, така, що чогось добилася у житті і прагне це підкреслити, зневажаючи його? Або навіть і не зневажає, але не упустить нагоди сказати: «А чого ти досяг?». Погодьтеся, до депресії тут недалеко…
… То, може, не треба говорити хлопчикові: «Не плач, ти ж мужчина!», коли він сльозами «обмиває» свою образу? Інакше з роками він буде боятися проявляти свою емоційність. А іноді і мужчині треба поплакати на плечі у жінки (мами, коханої, дружини), щоб стало легше. Бо якщо «тиснути все у собі», то це часто обертається інсультами, інфарктами, тобто коротким життям.
А ще не треба матері (як трапляється особливо у неповних сім’ях) виховувати в особі сина ідеального чоловіка в її понятті. Жінці, яка ростить сина сама і підсвідомо вважає себе ображеною чоловічою статтю, може, і вдасться «зліпити» цей її ідеал: син і двері відкриє, і пальто допоможе зняти, і квітку подарує… Таке лицарство – це добре. Але, крім всього цього, треба думати про майбутнє сина, про його готовність взяти на себе відповідальність вже за свою сім’ю. Треба вміти, образно кажучи, відпустити своїх дітей (в даному випадку сина) і дати їм можливість поборсатися самим у житті, щоб впевнено пливти далі. Інакше як стати справжнім мужчиною, який, за Біблією, відповідальний за все?

Недавно Сарненські чиновники захоплено відзвітували, що у селищі Клесів почав діяти цех з виробництва тротуарної плитки, яка піде на бруківку  у містах де відбудеться Євро 2012, але скромно промовчали що в новому цеху працює всього 14 працівників, які за надзвичайно тяжку і шкідливу роботу одержують лише 2500 гривень, або 320 доларів. Працюють  вони на китайському обладнані, яке коштувало 4 млн. гривень. У цеху виготовлятимуть 12 тисяч кубометрів  гранітної бруківки. Третина продукції піде на експорт.Робота шкідлива , тяжка, і платять небагато, але в навколишніх селах безробіття, тому й біжать селяни бодай на яку роботу і задоволені навіть такою платнею.

Рано, чи пізно , але рейтинг влади впаде “нижче плінтуса”. Вже  зараз активно зростає кількість незадоволених політикою, яку проводить влада і разом з тим в людей наростає занепокоєння тим, що значно звужуються їхні свободи і права.Згідно різних досліджень 63 відсотки людей вважає, що обмеження прав не можна виправдовувати необхідністю впровадження порядку. Невдоволені владою уже не тільки на Заході країни. За дев”ять місяців роботи, регіонали встигли нажити чимало ворогів як серед дрібних так і більш успішних підприємців. І що саме страшне, то це те, що коли громадяни доведені до розпачу, вийдуть на вулиці громити магазини і палити машини, то в першу постраждають ці ж дрібні підприємці, бо ж їхні магазини та автомобілі не охороняються і стануть легко доступним “козлом для биття”Хоч наш народ досить інертний, особливо після зради його ідеалів президентом-пасічником, однак нинішня ситуація вже  надто близька до протестів. Приводом до цього може стати будь-яке рішення влади, яке зачепить бодай одну якусь конкретну верству населення. Навіть підвищення пенсійного віку й ухвалення нового Податкового кодексу може вивести на вулицю не повв”язаних між собою таких верств населення, як підприємців і інтелігенції.А тим часом жити стало краще “ще вчора”. Ось і ” Голос України” недавно повідомила, що тарілка борщу подорожчала вже вдвічі, що й наочно демонструє справжній рівень інфляції в державі. Цей головний інформаційний рупор зауважує, що офіційна статистика стверджує ніби вартість продуктів зросла всього на 3 відсотки, попри те,що картопля і капуста продаються за небаченими восени цінами. Середня статистична сім”я тільки на своє харчування зараз витрачає понад 3 тисячі гривень на місяць. З п”яти до десяти гривень за підрахунками незалежних експертів зросла і вартість однієї тарілки борщу.Зараз напередодні виборів українців у всіх регінах надзвичайно турбує питання: чи зможе по завершенню цього процесу нова влада на місцях швидко і ефективно вирішити насущні проблеми місцевого самоврядування, що накопичувалися роками. На жаль ці турботи не підкріплені бодай яким переконанням, що партія регіонів, яка мала сякий-такий вплив у державі не виправдала надії на краще. Що ж до “Батьківщини”, то ця партія сиплеться по всій країні і скоріше всього ці вибори для неї стануть останніми.За такого розвитку подій імовірність того, що скоро терпець урветься надзвичайно висока….

Що це межа, я зрозумів ,коли намагався влаштуватись на роботу -до 30, до 40, до 50… На цій віковій позначці закінчується будь-яка перспектива працевлаштування . І якщо врахувати, що кожен третій громадян України – це людина за 45, а також те, що Україна старіє та що пенсійний вік, скоріш за все, таки збільшать, то що робити тим, хто перебуває на межі пенсійного віку? Та й чи взагалі можливо працевлаштуватись після 45?
— Коли приходжу до працедавця на співбесіду, то вже начебто й підходжу, але щойно назву свій вік, все різко змінюється– Одразу кажуть, що передзвонять. Самі натякають, що, мовляв, «якби не вік». І так уже два роки очікую дзвінка хоч від когось. А у мене ж і освіта, і досвід роботи. Змушений нелеґально підпрацьовувати. Бо ж потрібно якось сім’ю забезпечувати.
Така історія не поодинока. Рятівних дзвінків чекає не одна сотня , яким за 45. І саме вони страждають від дискримінації при працевлаштуванні та першими підпадають під скорочення чи звільнення при реорганізації підприємницьких структур.  Саме вони здебільшого погоджуються на роботу без оформлення трудових відносин. Отримують зарплатні в конвертах тощо. Бо пристойної роботи за фахом знайти їм практично неможливо. А ті 30% працюючих людей цієї вікової категорії працевлаштовані переважно на робітничі спеціальності, де молодь працювати просто не бажає.
Чому роботодавці не хочуть брати старших людей
Значна частка керівників підприємств – люди молодшого віку, отож налаштовані приймати працівників такого ж віку. А людей, яким за 45, роботодавці сприймають як таких, що не мають мотивації, амбіцій, мислять ще радянськими категоріями, не можуть вжитися з молодими з огляду на відмінність світосприйняття.
Досить часто керівники не зважають на професійні якості людини, а оцінюють її за віком. І відхиляють кандидатуру, котра не підпадає під встановлені ними ж вікові критерії. Це попри те, що наразі діє Кримінальний кодекс України, де чітко виписана кримінальна відповідальність за дискримінацію за будь-якими ознаками. Та роботодавці не особливо того бояться, а правоохоронні органи не поспішають захищати працівників. Окрім того, до них не так уже й часто звертаються зі скаргами на дискримінацію за віковою ознакою. І, на жаль, в Україні нині немає судової практики з таких питань. Тому громадяни мають знати, що коли єдиною підставою для відмови у прийнятті на роботу стає вік, то це — пряме порушення прав людини. Правда, роботодавець ніколи не скаже, що не бере старшу людину тільки з цієї причини, — знайдеться безліч інших відмовок, аби це замаскувати. Звісно, озброївшись знаннями в галузі трудового законодавства, можна звертатися до правоохоронних органів з вимогою розібратися в ситуації та припинити протиправні дії працедавця. Проте потрібно мати докази. А їх зібрати ой як складно. Хіба з диктофоном ходити і записувати всі співбесіди чи розмови з керівництвом.
… І складно молодим, бо не беруть на роботу без досвіду, і старшим складно, бо… складно. Звісно, якби діяли закони, якби було достатньо робочих місць, то такі питання не стояли б на порядку денному.

Мені прийшлося приміряти на себе роль роботодавця

     Почалося все з того, що  необхідно було знайти у свій невеличкий магазин побутової техніки працівника – дівчину, яка виконувала б обов’язки офіс-менеджера (кави могла зварити й на телефонні дзвінки відповісти), і набирала б кілька десятків накладних у день. Особливих вимог до працівниці спочатку ніби не було, то  справді здалося, що знайти таку дівчину (приємну в спілкуванні, адекватну, знайому з телефоном, факсом і комп’ютером легко –  розмістив оголошення в газеті й закинув інформацію в інтернеті на свій місцевий сайт.     За кілька днів  мало не відстрілювався від охочих працювати. Їх не спиняло нічого – ні їхня повна необізнаність із  з комп’ютером взагалі, ні відсутність досвіду роботи й поняття про електронну пошту, ні невміння розмовляти по телефону (як і взагалі розмовляти літературною мовою!), ні тотальна безграмотність… Звісно, на п’ятій чи шостій пошукачці, запрошеній на співбесіду ,стало  зрозуміло, що більшість претендентів на такі посади (а, може, й не лише на такі?) в тих резюме, м’яко кажучи, не підходять. Ні, я їх за це не засуджую, у кожного є надія, що головне – якось зачепитися, а там, дасть Бог, якось воно буде.
Ну та комп’ютер – хай уже. Але зовнішній вигляд!!! Одне чудо (дівчина!) з’явилося на співбесіду з пляшкою пива й на запитання, чому вона пішла з попереднього місця роботи, відповіло, матюкнувшись для більшої емоційності: «Платили мало!» І сміх, і гріх. Після неї дівоньки, вбрані в джинси, з-під яких виглядає спідня білизна, чи в спідничку, яка заледве дупку прикриває, уже не дуже й дивували. Чому тут дивуватись – я ж продавця,або як зараз модно менеджера шукаю! А поняття про менеджера, у суспільній свідомості формують почерпнуті з анекдотів стереотипи!
Мене добряче шокувало ,що декого з тих дівчат не здивувало б, якби їхні функціональні обов’язки захотіли б урізноманітнити обов’язковим обіднім перетрахом. Та менше з тим. Навіть більше за голопузих дивують ті пошукачки, які починають ставити запитання на кшталт: «А можна я буду запізнюватись на сорок хвилин і йти раніше на годину? Ну і заняття в спортзалі тричі на тиждень в обідню пору не хотілося б кидати. А ще мені дитину зі школи потрібно щодня забирати й годувати обідом. Ви будете мене відпускати?» Скажіть, навіщо їй робота, якщо вона так заважатиме жити?
Довелося закинути усі способи пошуків, окрім перевіреного «за рекомендацією знайомих і знайомих знайомих». Хто шукає – знаходить. Тепер я знаю, що є проблема не тільки пошуку роботи, а й не менша проблема пошуку працівника!

Людство завжди шукало собі кращого кутка: трави для худоби,лісу для полювання і заготівлі дров, роботи, кохання, порятунку від різного нашестя. Зрештою скільки людей, стільки й причин і мотивів виїхати з насиджених місць. Переселення було і буде. В нас неспокійний час найголовніша причина еміграції- це робота.Там, за бугром її знайти набагато легше, там платять за неї вчасно і значно більше ніж вдома. Але, що ж дає те заробляння,чи варто заробляти ті гроші “для сім”ї”, якщо вона розпалась, або батьки їдуть  на заробітки, бо хочуть допомогти дітям. У таких дітей є гроші, але немає батьків. Побудовані,гарні, вимріяні замки для неіснуючих, розвалених родин. Дуже часто,навіть за “порядні” гроші вже неможливо повернути втрачений сімейний лад.

Осінь – пора щедра. І не лише на зібраний під час польових та садово-городніх робіт врожай. Не скупиться вона і на ряд надокучливих недуг, що мають звичку загострюватися саме восени, першість серед яких посідає депресія. Власне, депресія, яку часто звикли іменувати у відповідності до сезону: весняна, осіння, зимова, набула у світі такої популярності, що вже з початку 2010 року Всесвітня організація охорони здоров’я прирівняла її до епідемії, що поширилася на все людство. До масштабів пандемії наближається депресія і в Україні. Найбільша небезпека цієї недуги в тому, що вона здатна тривалий час залишатися без належної уваги як збоку хворої особи, так і з боку оточуючих людей. Така непримітність з часом може мати найтрагічніші наслідки: починаючи від серйозних психічних розладів і закінчуючи самогубством.
Депресію називають хворобою ХХІ століття, хоча симптоми, які згодом підписали під неї, відомі ще з давніх-давен. Нудьга, апатія, хандра, „депресняк” – поширені в лексиконі сучасного українця слова. Куди гірше те, що окрім загальновживаності ці поняття справді виражають найпоширеніший сьогодні душевний стан людини.
Серед причин виникнення депресії називають найрізноманітніші: окрім уже згадуваних побутових стресів має місце і суспільно-політичний клімат в державі. Впевненість у завтрашньому дні – поняття неприйнятне в сучасній Україні, як і зрештою – в цілому світі. Відмінність лише у масштабах невпевненості: якщо, приміром, проблема тероризму може непокоїти жителів сусідніх країн, то на нашій ненці Україні і без терористів нікому довіряти не можна. Відчуття незахищеності з боку владної верхівки, зокрема законодавців та судочинства – дедалі більше поширюється серед населення і не може не гнітити. Рівно ж як і зростання рівня безробіття на тлі нестабільних економічних умов, тривалого колапсу фінансового сектору, розкручування інфляції здатне спровокувати „пожвавлення” депресивних станів.
Почастішали депресивні настрої і внаслідок світової фінансово-економічної кризи, ліквідація якої в окремих державах триває до сьогодні. Не виняток тут і Україна, в якій, поруч з фінансовою, активних обертів набрала і суспільно-політична криза, що розпочавшись на макрорівні, провокує локалізовані кризи на мікрорівнях. Мається на увазі – на роботі, в сім’ї, у повсякденному житті, адже так чи інакше ставить негативний відбиток на усталеному, розміреному, звичному ритмі життя і навіть здатна повернути його в протилежному напрямку. Звідси і депресивні стани, відчуття безвихідності, зневіри та безнадії.
Самими лише медикаментозними препаратами дуже важко повернути людину із стану животіння до нормального життя. Це щось на зразок, як вживати ліки від застуди і продовжувати ходити без теплого шарфа взимку, чи без парасольки восени. Дуже важливо і саме бажання недужого позбутися своєї „болячки”. Вважається, що чим довше людина перебуває під впливом депресивних настроїв, тим важче їй потім їх позбутися. Тільки відверте бажання знову жити повноцінним життям, отримувати задоволення від спілкування, від роботи, натхненно виконувати повсякденні справи і цікавитися життям оточуючих людей здатне врятувати людину. Лише тоді на користь підуть призначені ліки, а відвідування психотерапевта поступово можна буде замінити теплою бесідою з рідною чи близькою людиною.
Інша річ, коли депресивні хворі настільки вживаються у свою страждаючу роль, що згодом їм і самим не хочеться повертатися до нормальних умов існування. Створення довкола себе аури безпомічності, невдоволеності, розгублення та порожнечі здатні значною мірою полегшити життя недужим, в тому розумінні, що позбавляє їх відповідальності. За певний прорахунок у житті, немає значення непомітний чи більш значущий, їх однаково не звинуватять, чи принаймні відверто не ганьбитимуть, адже мова йде про хвору, тривалий час страждаючу особу, життя якої сповнене смутком і розчаруванням. Такий варіант депресії є досить поширеним і виникає після тривалого перебігу хвороби та неефективного лікування. У певний момент особа звикає до свого стану. Вихід же з нього означатиме новий поворот у житті, що на даний момент може бути неактуальним.
Людська психіка є дуже крихкою і свідоме втручання в неї, з метою зміни та підпорядкування, може мати найбільш непередбачувані наслідки. Таке втручання сьогодні має місце практично всюди: неперервні потоки інформації, переважно трагічного, негативного, часто шокуючого змісту, відверта та прихована реклама товарів і послуг, яка заполонила весь інформаційний простір. В Україні це ще на додачу перманентний виборчий процес, результати якого за відомо нічим добрим не втішають.

Депресія – це в першу чергу хвороба нереалізованих можливостей, коли цілі видаються нездійсненними, методи неефективними, запити перевершують реальні можливості, а людські домагання, підкріплені свободою вибору, уже з самого початку приречені на поразку. Тоді то й виникають відчуття безсенсовості існування, а відтак – небажання далі жити.
Як ситий голодного не розуміє, так, імовірно, не зрозуміє життєрадісна людина ту, що потерпає від депресії. Однак слід запам’ятати просту істину: у кожного своє життєве призначення, рівно ж як і кожному даний шанс прожити лише раз та самостійно розпоряджатися своїм життям, але в жодному разі не своєю смертю.

Рік- то аналог життя в мінатюрі- то ціле наше життя. У дитинстві кожний рік тягнеться довго-довго.Тепер,в зрілому віці, вони пролітають зі швидкістю потягу-експресу.На початку кожного року заново сприймаєш світ. Дивуєшся, який же він великий і невпорядкований. І  року в рік переконуєшся, скільки невиконаних справ лишилося з пройдешнього,кожен рік наївно гадаєш,ніби далі жити будеш тільки праведно, з”являються ілюзії, що все піде добре,віддаси усі борги, не влізеш у нові. І взагалі все буде “вищий клас ”                 Приходить весна- початок дорослішання,коли гормони вимагають свого, але зуби ще не випали.Зимова серйозність переходить у легковажність.До тебе доходить, що з приводу боргів ти погарячкував.Навпаки якраз, час їх робити.Адже в цей час більшість проблем, що здавалися непідйомними десь самі собою щезають.Починається переоцінка своїх життєвих цінностей, успіхи надихають до подальших. В цю пору особливо гостро відчувається самотність.Потім помаленьку до всього звикаєш. Дні стають довгими і назбирується все більше справ.Поступово наростає втома, хоч і і ти ще поки не повен сил стає якост байдуже.Поспішати нікуди. На зміну весінній ейфорії наступає заспокоєння.Вже петраєш, що вище голови не стрибнеш. Але все одно пнешся. Експрес все ще гуркотить своїми колесами життя, але вже, як у сповільненій зйомці.Поки відгуркотить, можна ще випити пива. Хочеться мандрувати. Все ще здійснюються божевільні задуми, хоча, починаючи їх, ніколи не знаєш, як вони закінчаться.Сам дивуєшся, як ти ще все йдеш, не поламавши собі ноги.Остаточно остуджує тебе тебе тільки осінь- збір урожаю. Пожинаєш плоди своїх зусиль, дивуєшся, що так їх мало. Могло би бути більше. Непомітно у своїх сутінках підкрадається старість.Сни стають тривожними, повчальними і дуже часто віщими, а погода депресивною. Та нудьгувати не встигаєш. Проблеми сиплються на тебе, як стиглі груші, а ти все тягнеш і тягнеш, як хом”ячок, їх у свою нірку. І ось вже осінь перетікла у зиму, як правило безсніжну і холодну.Вже нічого непотрібно, всього вдосталь. Хочеться завалитися і проспати до кращих часів. Аби не заснути і не замерзнути,штучно стимулюєш інтерес до життя. Уявляєш, яке воно класне і радієш кожному промінчику.Зовнішні події бурхливо змінюються внутрішніми.Нарешті починаєш щось розуміти у цьому році за декілька миттєвостей до його закінчення. Виправити вже нічого не можна… Наступить новий рік, але не твій…

Знову перед нами до болю знайома, суто українська, картина. Влада вдає, що проводить реформи, які, щоправда, полягають лише в збільшенні тарифів на газ та всі комунальні послуги для населення, введенні пені за невчасну сплату ЖКП та підвищенні пенсійного віку. А опозиція, переважно в особі БЮТ, теж удає, що вона опозиція, тому нищівно критикує всі ці урядові плани.

2010-07-26 18:16:54

Кожен,хто бажає звернутися до знахарів,спочатку повинен розібратися в собі.Якщо проаналізувати, що робиться правильно,а що- не так, то і Всевишній
І Всесвіт будуть до нас прихильними. Немає людей,які від народження приречені на невдачу та неуспіх. Люди стають самі такі,будують власне життя
своїми вчинками,думками і бажаннями. В наш тяжкий і нестабільний час є безліч питань, які на перший погляд, з “наскоку”, не мають чіткої відповіді.
І саме незрозуміле є питання віри. Бо кожен у щось вірить;хтось у Бога, хтось у долю, хтось у гороскопи /складені для сміху журналістами в редакціях/, а
хтось до ворожок. Багато хто прагне шукати щонайлегших шляхів. При будь-якому дефіциті в  житті завжди спрацьовує економічний закон “попит породжує
пропозицію”. От і з”являються, мов гриби після дощу, гадалки ,”цілителі” і “віщуни”, що пропонують вирішити будь які проблеми в одну мить-купив амулет,
випив “зарядженої” води і отримав відразу те,що побажав. І помаленьку, незамітно підступає залежність від екстрасенсів,яка мало чим відрізняється
від наркотичної-людина перестає працювати над собою, а шукає когось стороннього, хто вирішить швидко її проблеми
Величезна небезпека криється в знанні свого майбутнього. Коли людина нібито дізнається про те, що з нею буде в майбутньому,вона забуває про
сьогоднішню реальність.Така людина вмить перестає радіти життю- просто чекає і програмує себе на погану перспективу. Не менша небезпека висить
над людиною,коли звертаючись до гадалок та екстрасенсів вона добровільно відкриває свою душу для чужої енергетики. І приходить той час,коли
ця чужа енергетика починає втручатися у її власну, і людині стає щораз то гірше.
А між тим наше майбутнє ми можемо створювати нашими вчинками і почуттями кожного дня.