Аби служили добре

    «У незалежній державі недержавною мовоюмає право говорити гість, полонений або окупант».К. Маркс

    Українська мова дуже тяжко дається зверхникам нашої держави. Вони все-таки більше послуговуються чужою нам мовою – суржиком. Так говорять у верховній зраді, у кабміні, в адміністрації президента, на телеканалах, у газетах київського і донецького штибу.Форпостом стримання наступу суржику є Західна Україна. Але нинішніми новорічними гуляннями у Карпатах здійснено першу небезпечну спробу руйнації цієї цитаделі українства.Після виборів у районах, що прилягають до Яремчі та Буковелю, міліціонерів засадили за парти вчити… російську мову. Не англійську, що стала актуальною перед Евро-2012, а російську. Аби вони могли вільно спілкуватися з відпочивальниками у Карпатах. Як з’ясувалося, для україномовних людей місць на базах відпочинку небагато, для іншомовних — ще менше. А для суржикових та російськомовних Карпати відкрилися у всій своїй красі. Вони тепер знову переживають навалу московітів, як у 30-50-их роках минулого століття. Тоді хоч спротив організовувався. А нині?.. Курси вдосконалення російської мови для міліціонерів. Аби служили добре. Кому?.. Зрозуміло тепер.

Рано, чи пізно, але рейтинг влади впаде “нижче плінтуса”.

Рано, чи пізно , але рейтинг влади впаде “нижче плінтуса”. Вже  зараз активно зростає кількість незадоволених політикою, яку проводить влада і разом з тим в людей наростає занепокоєння тим, що значно звужуються їхні свободи і права.Згідно різних досліджень 63 відсотки людей вважає, що обмеження прав не можна виправдовувати необхідністю впровадження порядку. Невдоволені владою уже не тільки на Заході країни. За дев”ять місяців роботи, регіонали встигли нажити чимало ворогів як серед дрібних так і більш успішних підприємців. І що саме страшне, то це те, що коли громадяни доведені до розпачу, вийдуть на вулиці громити магазини і палити машини, то в першу постраждають ці ж дрібні підприємці, бо ж їхні магазини та автомобілі не охороняються і стануть легко доступним “козлом для биття”Хоч наш народ досить інертний, особливо після зради його ідеалів президентом-пасічником, однак нинішня ситуація вже  надто близька до протестів. Приводом до цього може стати будь-яке рішення влади, яке зачепить бодай одну якусь конкретну верству населення. Навіть підвищення пенсійного віку й ухвалення нового Податкового кодексу може вивести на вулицю не повв”язаних між собою таких верств населення, як підприємців і інтелігенції.А тим часом жити стало краще “ще вчора”. Ось і ” Голос України” недавно повідомила, що тарілка борщу подорожчала вже вдвічі, що й наочно демонструє справжній рівень інфляції в державі. Цей головний інформаційний рупор зауважує, що офіційна статистика стверджує ніби вартість продуктів зросла всього на 3 відсотки, попри те,що картопля і капуста продаються за небаченими восени цінами. Середня статистична сім”я тільки на своє харчування зараз витрачає понад 3 тисячі гривень на місяць. З п”яти до десяти гривень за підрахунками незалежних експертів зросла і вартість однієї тарілки борщу.Зараз напередодні виборів українців у всіх регінах надзвичайно турбує питання: чи зможе по завершенню цього процесу нова влада на місцях швидко і ефективно вирішити насущні проблеми місцевого самоврядування, що накопичувалися роками. На жаль ці турботи не підкріплені бодай яким переконанням, що партія регіонів, яка мала сякий-такий вплив у державі не виправдала надії на краще. Що ж до “Батьківщини”, то ця партія сиплеться по всій країні і скоріше всього ці вибори для неї стануть останніми.За такого розвитку подій імовірність того, що скоро терпець урветься надзвичайно висока….

А що ж тоді – справжня Україна?

500677603.jpgЛеонід Кучма, ще будучи президентом, видав книгу „Україна – не Росія”. Лідер кримських комуністів Леонід Грач створив,щось подібне , „Україна – не Европа”. Таке „не” можна продовжувати до нескінченності – „не Африка”, „не Америка”, „не Папуа-Нова Гвінея”… А що ж тоді – справжня Україна?

Відповісти на це питання вкрай складно. Адже існує як мінімум дві різні України. Одна – це країна, яка поряд з Албанією та Молдовою за рівнем життя переважної більшості свого населення належить до числа найбідніших у Европі. До того ж кількість її мешканців невпинно скорочується. Проте громадяни тут мають високий освітній ценз, і за цим показником наближаються до мешканців високорозвинутих країн. Мільйонами вони виїжджають в ті країни, щоб заробити на гідне життя, де працюють не гірше за щасливих европейців, котрі належать до „золотого мільярду”. Але мешканці цієї України, за матеріалами недавніх соціологічних опитувань, вважають себе однією з найнещаслівіших націй на Старому континенті.

Є ще інша Україна, заселена олігархами, політиками і бандюками. Вона висмоктує всі соки з першої України, і вибивається у число европейських лідерів за кількістю мільярдерів, найдорожчих автомобілів, щойно куплених предметів розкоші. Між двома Українами виникла прірва, яка постійно поглиблюється. Мабуть, різниця між поміщиками та кріпаками була меншою, ніж та, що нині утворилася між правлячою верхівкою та народом. На сучасну Европу це й справді не по-дібно. Скоріше можна знайти спільні риси з середньовічними азійськими ханствами та еміратами. Така собі Хохландія між Европою та Евразією. Правителі зайняті лише власним збагаченням і чхати хотіли на якісь національні інтереси. А піддані терплять, подумки проклинаючи владу та її конкретних представників.

„Помаранчевий” Майдан вже відійшов у історію, лишивши по собі лише гіркоту втрачених надій. І бабу Параску, яка час від часу виринає із забуття, щоб розвеселити публіку. Недавно вона завітала на урочистості, присвячені 70-літтю знаменитого кутюр’є Михайла Вороніна, у якого обшиваються представники „другої України”. Мабуть, у ролі надзвичайного і повноважного  посла тієї першої, народної України. Проте бабину промову ніхто не слухав, а звернули лише увагу на палкий цілунок, яким „помаранчева” баба нагородила „біло-блакитного” Н.Шуфрича. Репортерам була нагода щось нашкрябати для своїх видань. Курйоз, та й годі. 

Втім, навіть такі контакти двох Україн – велика рідкість. Хохландія живе за іншими законами: хани та еміри спілкуються лише у власному середовищі, а „чорний люд” на ці „сходняки” не допускається. І важливі рішення приймаються таємно від простолюдинів. Останнім же дають можливість привітати мудрих правителів з їхньою черговою мудрою справою – десь на проплаченому мітингу під різнокольоровими прапорами. Правда, поки що можна навіть протестувати проти тієї „мудрості”, бо мітинги проводяться зовсім різні, та і в газетах пишуть, Богу дякувати, ще не одне і те ж. України наразі дві, Хохландія  формується і вже помаленьку поглинає всю Україну.

Процвітають лише ті держави, де при владі  люди, що піклуються, насамперед, про національні інтереси, і вміють їх відстоювати професійно. Коли ж нагору пролізли зажерливі невігласи, нічого доброго від них сподіватися не варто. Вони намагаються перетворити Україну на жалюгідне посміховисько всієї Европи. Зупинити цей вкрай небезпечний процес може громадянська активність тих, хто готовий віддати свої сили і талант на благо народу. Справжня Україна складається з людей чесних, працьовитих, освічених. Їй не вистачає лише організаторів, здатних створити і очолити могутній рух за швидкий розвиток сучасної держави, яка захищатиме своїх громадян від беззаконня та зовнішніх загроз і не заважатиме людям розвивати свої здібності, таланти й уміння.

До болю знайома, суто українська, картина

Знову перед нами до болю знайома, суто українська, картина. Влада вдає, що проводить реформи, які, щоправда, полягають лише в збільшенні тарифів на газ та всі комунальні послуги для населення, введенні пені за невчасну сплату ЖКП та підвищенні пенсійного віку. А опозиція, переважно в особі БЮТ, теж удає, що вона опозиція, тому нищівно критикує всі ці урядові плани.

Що буде далі?

24_10-1.jpgНу, і як вам, шановні, ведеться на теренах 9-го федерального округу? Халявний газ добре гріє? Чоботи не муляють? Руські фіоритури «по матушкє» потроху вчите? Пальтрети таваріщей падпалковніков серед образів повішати не забули? А то дивіться, з цим у них строго. Ледь що – і до Сибіру. В Московії його з кожного балкону видко.
Це не жарти, принаймні, смішного мало. І ніяка не фантазія, що останні  місяці ми живемо в іншій країні. Вона поки що не має назви, проте є припущення, що хтось із команди керовника вже замислюється і над цим. Самі подумайте, наскільки змінилися пріоритети і що прийшло замість того, від чого ми за останні 19 років відвикли, — проґресуюча двомовність, потужне прагнення до союзу з Росією, повернення колишніх кучмістів у владу, ліквідація Нацкомісій зі свободи слова та з верховенства права, гонін-ня на журналістів і явні утиски ЗМІ, скасування державних іспитів з української, спроба анулювати звання Героїв Шухевичу і Бандері, здача українського урану, і останній акорд – продовження на чверть століття базування ЧФ, що означає втрату Севастополя, а за великим рахунком – і всього Криму.
Ось лише перші, та й то не всі результати діяльності нової влади у перші місяці.
Що буде далі?

В Україні буде 25 мільйонів осіб

За радянських часів нас жахали капіталізмом. Наводили приклад Америки, де до відкриття материка різні племена індіанців користувалися багатствами природи. Прийшли європейці, за безцінь скупили землі сучасних США і Канади, а деякі просто прихопили обманним шляхом і силою зброї. Потім загнали аборигенів у резервації – території, відведені для примусового поселення корінного населення. Так само повелися загарбники з народами банту на півдні Африки, аборигенами Австралії. У марксистській літературі наводились дані про жахливе життя робітників і селян у капіталістичному світі, про безправність жінок, про безробіття.

Прославилалась радянська система, де нібито вільно і радісно жилося людям. Лише замовчувались радянські резервації-гутаби, куди виселяли працелюбних і мудрих селян, українську інтелігенцію. Замовчувалось колгоспне кріпацтво, де трудодень оцінювався 200 грамами зерна, звідки селянин не міг нікуди виїхати, бо не мав паспорта. Замовчувались численні непомірні податки і примус до праці.
Зневажаючи нашу незалежність, владці, доморощені та закордонні глитаї, багато домоглися при сприянні всенародно обраних у загарбанні наших багатств. Величезні ділянки орних земель, вод, лісів і луків, а заодно й земель природно-заповідного, історико-культурного призначення віддані у приватну власність, куди корінний українець не має права ступити ногою.
Український селянин – геній землеробства. Своїм вмінням господарювати на землі він привабив зайд, які прагнуть загарбати нашу країну, особливо її землі, навіть перетворити її на іншу державу, заселити її іншими народами, як, скажімо, при сталінізмі винищували українців не тільки в Україні, а й на Кубані, Ставропіллі, Поволжі.
Добре білорусам. Нема у них занепаду і безладу, як у нас. Там працюють виробництва, доглянуті поля і повно худоби на громадських фермах. Президент Лукашенко не пустив на свою землю засланних паразитів, які в нас грабують людей, сіють безлад, аморальність і бездуховність. Наші гоноровиті й продажні зверхники запровадили дикий капіталізм на нашу ганьбу. Самі не доїдаємо, а годуємо ненаситне панство. Спритні лихварі й нахабні шахраї з легкої руки влади перетворюють землю на товар.
Мабуть, лише для нас, українців, притаманно не помічати цінностей, поки не втратимо їх. Такою неповторною цінністю, є наша земля. Витоки психологічного стану українців варто шукати в мудрості нації, яка формує особистість з ранніх років. Виховання любові до рідної землі через заповіді, а не накази, виховують вільну й миролюбну людину.
Село – носій українського духу. Сільські люди мають неоціненний скарб душі: зберігають свою культуру, звичаї, побут, мову. Солідні вчені всього світу визнають, що в Трипіллі жили найдавніші хлібороби. Село чутливе до нестабільності в країні. Стан села відображає стан держави України. Земля – наша мати-годувальниця, за рахунок неї ми живемо, і продавати її не можна ні за які гроші. Для українців – споконвічних орачів-землеробів, пшеничне поле було сакральним символом рідної землі.
Поневолення, громадянські війни, голодомори і нищення української еліти призвели до послаблення націоналізму. Відомо, що загарбники окуповують країни, де націоналізм ослаблений. В нашій державі процвітає внутрішня окупація, якій вигідно торгувати землею. Тільки недолугим керманичам могло спасти на думку, що українцям земля не потрібна. Для наших правителів-олігархів інтереси власного збагачення важливіші за інтереси корінного народу.
Соціалізм, який будували на селі, був рабством. Селянство було перетворено в трудармію за допомогою колгоспів. Було запроваджено радянське кріпацтво, коли селянину не давали паспортів, платили по 20 копійок і 200 грамів зерна на трудодень, а податки були на все: і на молоко, і на м’ясо, і на яйця і навіть на кожне дерево та кущ у садибі. Колгоспники нібито мали право, але не могли розпоряджатися ні землею, ні прибутками.
Під час жовтневого перевороту було заявлено, що право приватної власності на землю знищено назавжди. Це була далекоглядна політика. Відібрали землю, яка перерозподілялись кожні п’ять років, і у козацьких громад. У людей, які відірвались від землі, втрачається Батьківщина. Таку країну легко загарбати, а населення переселити в резервації, зробити кріпаками чи просто рабами. Цього добиваються наші зверхники, наслідуючи відомого завойовника Ксеркса, який грекам виставляв вимогу: здати землю і воду як головні умови миру, тобто як принцип закабалення народу.
Важка ситуація, що склалася в селянській Україні, не має ніякого виправдання. Більшовицький лозунг «Земля – селянам» нібито мав перетворити споконвічну мрію селян на реальність. Земля була оголошена національним багатством. Ніби виправдовуючи старий лозунг, тепер поділили землю і основні фонди колгоспів та радгоспів.
Але сталось не так, як хочуть селяни. Влада, щоб не образити робітників, обіцяла їм земельні бонуси, яких так ніхто і не побачив.
Ще Михайло Стельмах у творі «Хліб і сіль» зазначав, що для нас хліб, сіль і честь завжди були найдорожчими. Тому «реформатори» руйнували село, доводили до ручки виробника хліба і позбавили людських чеснот. Село вимирає.
Придумали паювання землі, знаючи, що люди позбуватимуться паїв, бо не мають знарядь праці на землі. Народна мудрість стала реальністю. Пригадуєте притчу, коли батько розв’язав мітлу, яку не могли переламати сини, гілочки вони легко потрощили. Так тепер ламають селян, коли вони роз’єднані і не захищені законом.
Розпайована земля уже легко потрапляє в руки олігархів та іноземців, хоч є мораторій на продаж. Українці стають батраками на своїй, але не власній землі. Гряде нове кріпацтво, що може перерости в звичайнісіньке рабство.
Країни старого капіталізму намагаються збільшити частки державних земель, скуповують їх, творять величезні селянські господарства. У США, наприклад, найбільша частка землі належить державі, В Ізраїлі взагалі нема приватної власності на землю, 93 відсотки землі належить державі, решта – комунальна власність. Землю у приватній власності чужинці хочуть мати в Україні.
Керманичі світу хочуть позбутись українського селянина, забравши в нього землю, щоб створити всесвітній голод. Тоді легко буде тримати владу. Люди будуть покірні. За миску баланди, як висловився один колишній керівник колгоспу, захоплений «реформами».
Все це перегукується з настановами горезвісного Гебельса (Щоденник від 28.08.1936 року): «Якщо хочете взяти владу в руки, влаштуйте голодовку, дискомфорт в економіці і соціальному житті, через два роки бери автомат і ти при владі». Можна сміливо сказати, що наші керманичі достойно виконали настанову цього фашиста.
Провидці кажуть, що долари, виручені за продану українцями землю, залишаться папірцями ні на що не придатними. Експерти вбачають, що скоро долар дорівнюватиме японській єні. Зарубіжні економісти занепокоєні послабленням американської валюти через дефіцит державного бюджету і борги США. Для перестороги введена європейська валюта – евро. За деякими даними, поза Америкою блукає понад 300 трильйонів доларів, матеріально не забезпечених. Для їх отоварення не вистачить не тільки золота США, а й усього багатства. Тому уряд цієї держави постійно шукає вихід. Одним із них є війни, скажімо в Іраці, які отоварюють цю валюту військовими поставками. В результаті Америка скине паперовий вал на утримувачів доларів, що призведе економіку багатьох держав до хаосу. Для України цей хаос стане подвійним. Відомо, що знецінення грошей – найкращий спосіб руйнування держави.
У книзі М.Сенченка «Латентні (приховані – М.К.) структури світової політики» читаємо: Планетою править Світовий уряд, на чолі якого Комітет 300 – некоронований володар світу, який відкидає можливість сільськогосподарського прогресу. Світовий уряд обмежуватиме зростання населення, поки не залишиться один мільярд людей, який буде обслуговувати правлячий клас. Події в Україні розгортаються саме у цьому напрямку: зменшити населення до 25 мільйонів осіб. За ідеями сатанинських культів, на планеті будуть лише правителі й раби, середнього класу не буде. Всіма багатствами володітимуть елітні члени Комітету 300. Сільське господарство буде викуплено і підпорядковане виключно Комітету 300, виробництво харчів контролюватиметься, створюватиметься дефіцит їжі та води. Дітей навчатимуть жорстокості.
Треба знати, що в Паризькій хартії і таємному протоколі, який 1990 року підписав М.Горбачов, остання позиція проголошує: відібрати землю.
Складається враження, що телебачення та бульварна наша преса сіють сум і розбещеність, пропагують вбивства і катастрофи, ґвалтують кінобойовиками, щоб сприяти нервовому зриву населення. Останнім часом безконтрольно завозяться трансгенні продукти та вирощуються генетично змінені рослини, що може призвести до виродження прийдешніх поколінь українців. Претенденти на керівництво світом принципово вживають кошерну їжу, а нас годують різними шкідливими наповнювачами. Принагідно слід нагадати, що у свій час президент Франції Шарль де Голль заборонив виробництво кальвадосу, яблучного коньяку, оскільки він негативно діяв на нащадків любителів цього пійла.
Світовому уряду, як стверджують, Україна заважає прийти до повного володіння світом, бо Америку давно окуповано, а Росія їм не заважає. От і виконується чужинська програма. Село зруйнували, маємо безнаціональні паспорти, засилля іншомовної українофобної преси, закриття українських книгарень, навіть оновлені купюри грошей мають невластиве українцям забарвлення та погіршений формат. На них немає назви нашої держави, орнамент неукраїнський…
Треба сказати, що символи бувають таємничо далекоглядні. Наприклад, п’ятикутна зірка, введена в державний ранг більшовиками, – це винятково окультний знак сатани. Гітлер, коли йшов до влади і для її утримання використовував кращі символи людства та сатанистські надбання. Він творив арійську націю, взявши авторитет наших далеких предків аріїв, запровадив свастику – давній символ грому, весни, родючості, магічної сили, таємничості, що була перетворена на символ варварства і насильства. Гітлер взяв на озброєння сатанистське зображення черепа і кісток. Назву добірних військ СС він запозичив у братства святого Станіслава.
Тепер однодумцями фашистів виступають деякі члени нашої владної еліти, члени секти святого Станіслава (СС), що мають титули «сер», «леді», «шевальє», «кавалерствующа дама». Вони безумовно виконують настанови Комітету 300. Члени ордену СС та гітлерівське СС споріднені не тільки за походженням і звучанням, а й діями, зокрема загарбницькими. Але вони згинуть, як і третій Рейх, третій Рим, Третьої Російської імперії теж не буде. Вірю, що недалеко той час, коли господарем нашої землі-годувальниці буде український народ, а не руйнівники держави та грошовиті зайди.

ПРОРОЦТВО ЖЕБРАКА…

ПРОРОЦТВО ЖЕБРАКА…

2010-07-29 08:02:30

2055 рік – похмурий осінній день. Головна охайно прибрана вулиця районного містечка сповнена 45 років тому щасливими ,працьовитими мешканцями, веселим дитячим сміхом.  Замість щасливих мешканців тут бродять люди, зневірені у своєму житті; люди, які, шукаючи щастя багато років тому, знайшли лише горе та поневіряння. Тут мешкають люди, які намагалися відстояти своє щастя, забезпечити і собі, і своїм дітям життя, гідне їх самих.

…Та зробити їм цього не вдалося. Не вдалося не тільки тому, що їм заважали ті, що просто пливли за течією, а й тому, що були й такі, хто намагався протистояти та присікти їхні спроби та намагання направити життя у правильне русло.

 Центральна вулиця містечка завжди відрізнялася від інших своєю чистотою та привабливістю. Зараз же тут повно сміття та бруду, біля якого топчуться жебраки, шукаючи шматок черствого хліба та ковток свіжої води. Дивлячись на цих бездомних людей, напрошуються лише одні питання: “Хто вони, як вони тут опинилися, хто у цьому винен? “

Відповісти на ці питання не так вже й легко, але можна спробувати.

Отже, перенесемось у час, коли ці жебраки жили (можливо й не повноцінним життям, та все ж жили) життям, сповненим надій та ілюзій, а думки про таке майбутнє (якщо й виникали) жахали їх найдужче. Час, коли Держава  мешканцями якої вони були, можливо, не переживала найкращі свої часи, та все ж існувала. Вона переживала тоді кризу, але у жодного громадянина не виникало сумнівів щодо її полегшення. Майже в жодного… А тих, у кого виникала така “безглузда підозра” щодо майбутнього Держави , одразу запевняли та переконували у неправильності поглядів.

Ким це робилося? – владою. Владою, яка намагалася сховати все, а на всезагальний огляд виносила лише “показові виступи”, якими і намагалася “замилити очі”. Якби Ви тільки знали, скільки таких випадків було в цій “утопічній державі”!!! Як намагалася влада запевнити бідний, сповнений надіями народ у тому, що ця криза – лише тимчасове явище, що все піде на краще, що це лише терні, через які має пройти народ, щоб отримати та заволодіти своїм щастям.

…А ці люди вірили, вірили в усе, що їм казали. І тільки зараз, оглядаючись назад, вони нарешті побачили та  зрозуміли свої помилки, свої нерозумні вчинки. Але ні, жодних вчинків не було (а вони мали б бути, нехай і нерозумні), була лише пасивність; пасивність, яка й призвела до того, що вони зараз мають Саме пасивність вбила нас, вбила народ, який прагнув жити, жити в незалежній, вільній, щасливій державі, якої в нас ніколи не було. Адже, що таке держава? Це інститут політичної системи суспільства, головними елементами якого є розумне керівництво, військо та патріотичний народ…

Жодного з елементів вони, на жаль, не мали. Керівництво (яке, до речі, обирали ми самі) не надто переймалося проблемами “нижчих класів”; що ж до війська — його в них не було, не було ні армії, ні людей, які б хотіли її створити, створити ту справжню армію, яка б змогла протистояти ворогу у найважчу хвилину. (А може ми лише того й чекали – потрапити під чиюсь міцну руку?)

Якщо ж немає перших двох складових, то про третю взагалі нічого казати. Патріотичний народ… Його не було в нас ніколи. Немає зараз… Й ще не скоро буде. Не буде доти, поки кожен, не зрозуміє, що він – громадянин своєї держави, потрібен ЇЙ, потрібен, як ніколи, що саме від нього залежить майбутнє його держави.

Не буде цього поки не прокинеться в наших душах національна свідомість. Національна свідомість… Де ж вона? Хтось приспав її дуже давно. Але час минає. Треба щось робити. Робити для того, щоб у 2100 році мешканці  не тільки Головної вулиці ,Держави читали про ці жахливі чорні дні в підручниках з історії і уявляли це як один з найважчих періодів становлення та розвитку своєї держави, і щоб, закриваючи підручник, вони думали: “ Так, це було важко, але чи варте того життя, яке ми маємо зараз”

Не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році.

Що б там не говорили апологети існуючої влади, але кожний громадянин України в своєму серці затамував — не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році.
Саме такі роздуми спонукали мене висловити і свої міркування перед виборами 31-го жовтня 2010р. Стаття 3 Конституції України декларує: «Людина, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». А чи забезпечють минулі діючий гаранти Конституції — Президент оці загальні засади у суверенній і незалежній, демократичній і правовій державі своїм громадянам? Відповідь однозначна — ні!
Про яку гідність можна сьогодні говорити чесному трудівникові в будь-якій галузі. Швидкими темпами відбулося розшарування суспільства на багатих «нових українців», які нечесними методами «прихватизували» майнові комплекси, і на мільйони жебраків, деякі з яких збирають пляшки на сміттєзвалищах, щоб підробити до мізерної пенсії на хліб. Україною гуляє брехня, немов вітер у полі, а злочинність і корупція стали дамокловим мечем в житті пересічного українця.
Стаття 5 Конституції України у законодавчому порядку проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. І дуже хочеться, щоб саме народ скористався своїм конституційним правом і на виборах сказав своє тверде і рішуче слово — кому довірити владу, щоб він (вона) був дійсним гарантом добробуту всього народу. Тож не будемо байдужими. Споконвічну позицію — моя хата з краю — необхідно забути.
Варто зауважити: не обиратимеш ти, за тебе виберуть інші. А чи завжди інші оберуть того, хто імпонує тобі? Дуже важливо, на мій погляд, подолати страх за наслідки своєї позиції, бо ця «хвороба» багатьом дісталася у спадок від тоталітаризму.
Я не ставлю мету агітувати за будь-якого кандидата, чи партію. Але закликаю не боятися висловити свою особисту думку і не піддаватися ні підкупу, ні шантажу. Думай, читай програми претендентів, аналізуй і роби висновок сам, свій голос віддай тому, хто на ділі буде захищати тебе.
Головною причиною того, що Україна відбулася, але не збулася надія тих, хто на референдумі 1991 року відповів «так», — це відсутність згуртованості і монолітності українського суспільства. Різні регіони мають різні природно-географічні особливості, кожний регіон пройшов свій історичний шлях до проголошення незалежності України. Саме поняття патріотизм в силу цих обставин по-різному сприймається і не завжди, як відповідальність за долю України. Жителі таврійських степів і українці з Полісся, гірники Донбасу і волелюбні галичани, буковинці і люди з Подніпров’я — все це представники великого українського народу, але, на жаль, поки що не знайшлося у політиків ідеї, яка б нас усіх згуртувала в єдину толерантну сім’ю.
Так що ж може бути в основі такої ідеї? Найперше це те, що проголошує наша Конституція — високий рівень життя, турбота про здоров’я своїх громадян, загальнодоступна освіта і високий рівень культури.
По-друге, в Україні вкрай необхідна диктатура закону. Закони можуть бути хороші, а можуть бути і недосконалі, але коли закон прийнятий, він мусить діяти, і перед законом всі повинні бути рівні. Недосконалі закони мають вдосконалюватися і це компетенція Верховної Ради. А гарант Конституції зобов’язаний забезпечити виконання всіх законів всіма особами, як фізичними, так і юридичними.
Саме тоді, коли кожен громадянин України відчуватиме, що він живе не гірше від сусідів, як східних, так і західних, коли його праця і життєдіяльність будуть надійно захищені законом, тоді всі громадяни і будуть виконувати свої громадянські обов’язки, передбачені Конституцією.

Звернення

  Начальнику 

          управління

     

         Ільницькому

   Петру Михайловичу

Звернення
Хочеться надіятись,що з приходом до влади Президента  Віктора Януковича зміниться  відношення  владних службовців до виконання  своїх безпосеред-
ніх обов”язків.Зокрема працівників Державної виконавчої служби Воловецького управління юстиція в Закарпатській області. Якось незрозуміло,як сталося,що Закарпатська виконавча служба на одному з перших місць по показниках роботи, мабуть підтасовуються звіти,або в інших областях ситуація ще гірша, ніж у нас у Воловці.Інакше,як може бути,якщо Постанова ВП №1324155 про відкриття виконавчого провадження від 10.06.09р. лежить без руху до сих пір,тобто рівно рік.Моє письмове звернення вх.№1 від.14.04.010р. щодо бездіяльності відділу Державної виконавчої служби Воловецького районного відділення юстиції залишилось без відповіді.При неодноразових усних зверненнях, держвиконавці відбуваються надуманими відмовками та пустими обіцянками /завтра,післязавтра/

Савчин О.М.

с.м.т.Воловець.
вул.Фабрична 9/39.

Чи так зараз необхідне от те НАТО з Євросоюзом?

Всі хто зараз в опозиції переконували нас, що вони переможуть.Програли,чому програли-бо слабі,а слабі тому,що роз”єднані.Чи хтось з них вибачився після поразки? Ні. Вони виходятьі далі звертаються до нас,далі вішають локшину на відтопирені від попередніх обіцянок, вуха. Підтримайте нас. А чи можна підтримувати тих, хто зрадив нашу довіру? Вони так і не зрозуміли, до них так і не дійшло,що ми вже інші і не дозволимо маніпулювати нами, не дозволимо спеціалістам,таким, як Ющенко, за фахом банкіру займатись історією.Хіба ж виграла країна від того, що президент більше переймався Мазепою, трипіллям, ніж проведенням економічних реформ. Ми вже розуміємо, що політики не буває без поразок. Неможливо виграти всі битви, але важливо виграти війну. Бо для перемоги потрібна злагода, діалог між політиками. Що маємо в на, в Україні? Основні владо-опозиціонери Ющенко з Тимошенко не бачили б одне одного, маємо не одну, п”ять, а може і більше опозицій у Верховній Раді. От таку звичку  треба ламати. Досить надіятися на якогось доброго чергового політика,який буде мати хороші манери, розмовляти українською і все вирішить.Такого не було і не буде. Боротися  треба нам самим, ми повинні протиставити горизонталь суспільства вертикалі влади. Коли в нас з”явиться суспільство, яке зможе контролювати своїх лідерів у владі, то не одержимо більше руїни держави і руїни в головах,як одержали після Майдану. Зараз, на даному відрізку часу, головне завдання українців- збагнути, де я та Україна? Що є ідеальною україною для галичан? Це Україна, що розмовляє українською, має національну версію минулого з Бандерою, хоче в НАТО і Європу, є демократичною і не зовсім благополучною. Але чи можна все це здійснити? Може краще шукати діалогу і компромісу з тою Україною, яка мислить навпаки. Чи насправді мовне питання таке важливе у нинішній ситуації? Чи так зараз необхідне от те НАТО  з Євросоюзом?