Проект “Україна” створили австріяки

В засобах масової інформації з”явився відкритий лист російського генерального консула, який стверджує, що України, як такої ніколи не було, а “…тут була Русь-Галицька Русь, Червона Русь. Люди говорили по руські, тому, що вони були русини. Проект “Україна” створили австріяки для вас, щоби відірвати вас від Росії, від Русі. Розділили нас”. Також консул заявив, що українську мову завезли в Західну Україну більшовики. Виверз він і таке:  ” Українців тут не було і студентів не було, українців- так трошечки. До 40-го це все тривало, коли прийшла Червона Армія, більшовики. Вони сказали: “Які ви русини ? Ви українці. Ви були русинами всі тут. Українську мову принесли більшовики сюди зі Сходу України. Вони організували тут українські школи і назвали вашу руську мову українською мовою.”

       Це історична правда, чи якась маячня шовіністського шизофреніка?

   Як на мене, то на рахунок сучасної української мови на Західній Україні генеральний консул абсолютно правий, а от відносно етнонаціо-нального становлення українців та росіян є величезні сумніви.

      Спробуємо з”ясувати це не просте питання, звернувшись до ” Історії України”- посібника для студентів та викладачів середньої школи.

      Як відомо в часи СРСР була популярною “норманська” теорія, яка утверджувала спільне походження українців, білорусів і росіян нібито від єдиного народу Київської Русі, на основі Новгородського літописного зводу, де сказано, що: ” …і од цих варягів, приходьків і назвалася Русь, і од них зветься Руська земля…”  Однак у значно ранньому Початковому Київському зводі кінця 11-століття такого уривка немає.Очевидно епізод було сфальшовано  з якихось невідомих міркувань.

     Сучасна українська історіографія пояснює, що слова “Русь”,”Рось”- це трансформація назви сарматських племен “роксолани”. Назва “Русь” з”являється щодо земель Наддніпрянщини з”являється в 6- столітті.

      Що ж до назви Росії, то це грецька назва Русі. Попри це, аж до 18століття піддані тогочасної держави називали себе “московитами” і лише у 1713 році Петро Перший зробив це слово офіційною назвою держави. А за довго до цього, до 15-століття, коли Московія наважилась запозичити назву “Росія”, згадок зі словом “Україна” про наші землі у різних літописах назбиралося вже з добрий десяток і домінувати ця назва над “Руссю” і “русинами” серед українцями стала з 19-століття, коли Москва почала потужно утверджувати на нашій землі свої порядки і не менш твердою рукою нав”язувала свою назву, перетворюючи справжню Русь на “Малоросію” І сьогодні чітко відслідковується принципова ментальна різниця між росіянами і українцями, адже основними засновниками московітян були угрофінські племена-мордва, мокша, ерзе  і які абсолютно не володіють словянською мовою.

        Зі всього сказаного випливає простий логічний висновок- невже єдинородні брати-народи говорять різними мовами!?

Радники- порадники

Недавно в телевізійній програмі “Чорне і біле” два “щирі українці”- Мустафа Наєм і Вадим Рабинович намагались навчити корінних українців, як нам далі жити.

Може дехто з читачів не знає, хто такий Рабінович, то на програмі він сам пояснив якось не зовсім зрозуміло, а міг же сказати, як мотав строк ще в часи радянські, а вже за часів незалежності зумів нагребсти купу бабла, щоб відтарабанити свою землю обітовану багато-кілограмову менору.

Я абсолютно нічого не маю проти мусульманина- афганця, який пригрівся в нас, в Україні і єврея Рабиновича, але мене коробить, коли такі радники навчають нас, як облаштувати наш дім- Україну. Невже так добре в Афганістані та Ізраїлі, особливо у відносинах з Палестиною, що їхні представники  насмілилися втовкмачувати у наші голови, що коли ми єврея називаємо жидом, то ми порушуємо права людини, хоч і ми ніяк не можемо допетрати, чому ж тоді не так давно на всіх львівських синагогах висіли таблички -” жидівські”

В телевізійній програмі сказав Рабінович і одну правду- що Україною фактично володіють 40 сімейств. Повністю  з цим я згоден, але треба доповнити, що десь за 80 відсотків- це не корінні мешканці, і я мабуть не помилюся, коли скажу що так думають чи не 90 відсотків наших земляків.

Прийшло мені на пам”ять, як недавно били на сполох журналісти про те, що Національна Рада з питань телебачення хотіла позбавити частот цей же канал ТВі.Ох і шуму булу. Відстояли ніби, але ТВі виходить і не український? То ж може Нацрада правильно робила?

Ісуса страчували, як зелота

180px-giotto_-_scrovegni_-_-25-_-_raising_of_lazarus.jpgІсторія християнства має безліч плям.  Вікові фальсифікації і замовчування деяких епізодів життя Ісуса Христа спотворили його вчення до невпізнанності. Закінчилося йоготжиття на древі, чи ні? І в чому заключалися безспірні докази того, що Ісус не вмер і прожив досить довго..

На протязі 19 ст. у Ватикані, землі котрого розкинулись від Риму до Аскони, Болоні і Феррарі панував монархізм
середніх віків. У таємних підвалах інквізиції катували і нищили підозрюваних єретиків. Винуватців саджали на галери, або страчували. Ешафоти міских майданів не пустували жодного дня. Все нове заборонялось і відкидалось під страхом смерті. Папа заборонив навіть залізничні дороги, боячись, що люди, спілкуючись між собою у подорожі,підірвуть основи віри.    Але зміни невідворотно наступали і у 1859 році після війни між Австрією і Францією, в якій отримала поразку католицька монархія Габсбургів, значна більшість папських земель відійшла до  нової держави- Італії. Папі залишили тільки Рим з околицями. Однак вже 21 вересня 1870 року італійські війська відібрали у Церкви і ці невелички маєтки. У папи залишився тільки обнесений фортечною стіною Ватикан, де його наслідники правлять по сей час.

Незадовго до втрати Риму папа зібрав Вселенський собор ієрархів церкви, щоб посилити свою владу і кінці-кінців покласти край питанню абсолютної влади. Неприємна правда заключається у тому, що законність папської влади затвердив не апостол Петро дві тисячі років тому, а церковний Собор в Констанці на початку 15-століття, коли було три понтифіки, кожний з яких заявляв про своє вище право на престол Церкви. Фактично ж церквою управляли єпіскопи і щоб стати над всіма віруючими Папа Пій Дев»ятий пішов на хитрість і в кінці 1869 р. Було скликано Перший вселенський собор. Після двох місяців його роботи з величезними сваркам було внесено питання про безгрішність папи. Під величезним тиском тільки 49 відсотків ієрархів проголосували за цей постулат, але 18 липня 1870 року все ж було оголошено, що більшість проголосувала «за» і папа зробився безгрішним. Папа і його прибічники бажали, щоб цей постулат безгрішності захистив Ватикан від критики Біблії і нападок на віру, через  появу нових архелогічних знахідок, які розвіювали билини і підтасовані легенди про Ісуса.

У цей період з явилася звістка, що нібито Ісус жив у 45 році нашої єри. У своєму життєвому описі історик Светоній Транквил пише, що під час правління римського імператора Клавдія /41-54 рр./: «через те, що юдеї підбурювані Хрестосом постійно чинили безпорядки в Римі імператор прогнав їх з міста»/13/. От хто ж такий Хрестос і чому бунтували юдеї  достеменно до сих пір невідомо.

Гіпотеза, мов би про  розп” яття Христа існувала давно. Про неї навіть згадує Коран. Як же ж було спотворено цей факт? Згідно Євангелія, всі за виключенням учнів Ісуса, бажали його смерті. Традиційна інтерпретація Євангельських переказів трактує,що Ісуса судили перед юрбою, натовп вимагав, щоб його розп” яли. Учні не в силах його захистити жалюгідно спостерігали за жахливими катуванням свого Учителя.

Вірогідно, що розпинали Ісуса не за єресь і богохульство, а за підбурювання до непокори, про що свідчить факт, що розп”яття – це римська страта, яку виносили за політичні злочини. От же євангельські тексти намагаються щось втаїти від нас. Як відомо Ісус був розіп ятий з двома злодіями, але згідно грецького оригіналу термін «лестаї» значить- зелоти, борці за визволення Юдеї від римлян.Римляни вважали їх терористами. І той факт, що на Голгофі Ісус був між двома смертниками-зелотами, свідчить про те, що його страчували, як зелота. Те ж саме можна сказати про його учнів; у  Євангелії від Луки сказано про…»Симона, якого прозвали Зелотом». Між зелотами була і більш фанатична група вбивць, яка  прозивалася «синскрини» від назви невеличкого ножа- сика-яким вони вбивали свою жертву. Згадка про зелотів набирає  особливого змісту при змалюванні арешту Ісуса у Гефсиманському саді. Згідно Євангелії від Луки Ісус наказав своїм учням озброїтися…» продай одяг свій і купи меч». Про зелотів  у Новому Заповіті згадується і в Діяннях Апостолів, де розповідається про зустріч Павла зі священиком Яковом в Єрусалимі: »Римляни звинувачують Павла у тому,що він вів за собою чотири тисячі розбійників»,- згідно ж грецького оригіналу, Павла звинуватили, що він був на чолі чотирьох тисяч сикаріїв./31/.

Вивчення рукописів Мертвого моря дозволило  зрозуміти життя цієї громади,що люто ненавиділа владу іноземців, піклувалась про безгрішність першосвященика і царя і особливо строго дотримувалась юдейських звичаїв, традицій і законів Святого Письма. Ці рукописи були написані були тими, хто ними користувався і надзвичайно важливо, їх ніхто не цензурував і не редагував.  По всій вірогідності рукописи Мертвого моря містять оригінальні бумаги зелотів і розповідають про глибоку, на грані паталогій, ненависть до іноземного засилля та чаяння юдеїв про той час, коли з явиться месія і очолить їх у переможній боротьбі проти римлян і тоді в Юдеї встановиться істина династія першосвящеників з Давидового роду. І тут не може бути жодного сумніву, що Юдея чекала месію  зі свого Давидового роду. Саме завдяки цим рукописам стало зрозумілою роль Ісуса  і суть можливих махінацій, щодо його народження. За свідченням Євангелій Ісус по батьку був з Давидового роду, а по материнській ліні ї- з роду першосвященика Аарона, що було надзвичайно важливим для зелотів, бо ж він був нащадком двох знатних родів, царського і першосвящеників, тобто «месією» Аарона і Юдеї. Таким чином зелоти , що в якості першосвященика і царя- як месія Юдеї- Ісус поведе їх до перемоги. І саме від нього чекали, що кожен його крок буде проти римлян і при цьому він буде строго дотримуватися чистоти ритуалів, яким зелоти надавали надзвичайного значення. Ісус же вважав себе зобов язаним виконати пророцтва про прихід месії, і щоб привернути увагу натовпу він появився у Єрусалимі верхи на ослі, що не залишилося без уваги народу,який захоплено вітав його «Осана Сину Давида!»-кричали люди, в честь визнання встелюючи його дорогу своїм одягом і вітками дерев. Ісус свідомо пішов по такому шляху: загибель його була невідворотна.

Світ, в якому жив Ісус зі своїми однодумцями, був надзвичайно жорстоким  і непростим, це була епоха, коли віра визначала все; і не підходяща віра у непідходящих обставинах ставала дочасною «випадковою» смертю- або на хресті від рук римлян,або від гострого ножа сікаря. Лише дуже моленька частинка таких подій відображена у Євангеліях. Новий Заповіт так пригладили і вивернули навиворіт події того часу, що й зрозуміти неможливо, чому розп яття Ісуса навмисне позбавлено політичного контексту. Цензори послідуючих епох намагалися відірвати Ісуса і його життя від того часу, у якому він народився, жив і помер – якою б не була його кончина. І саме  цим оці цензори відділили його від юдейського контексту. Може тому сьогодні переважна більшість християн не мають жодного поняття, що Ісус ніколи ніколи не був християнином: він  був з народження юдеєм і прожив все життя, як юдей. І приблизно через покоління, а може чуть пізніше, «після воздвиження Ісуса на древо», центром юдаїзму стала равинська школа в Іавнії. У цей же час розпочинаються маніпуляції з історією життя Ісуса, в підсумку чого виникла релігія, догматом, якої став не   Бог, а Ісус.

Сучасні християнські ілюстратори дуже полюбляють зображати Ісуса із золотим волоссям, що йде разом зі своїми учнями
по просторах Древньої Юдеї. Це величезний недолік їх картин, бо того часу ще не існувало такого поняття, як Євангеліє, не кажучи вже про Новий Заповіт; в ті часи християнством ще й не пахло. І якщо навіть припустити, що зображені уТЄвангеліях події дійсно відбувалися, то все рівно Ісус зі своїми учнями користувався б  священними юдейськими книжками, адже Нового Заповіту навіть до початку другого віку ще не було, не появивя він і в кінці століття. Хотя деякі тогочасні теологи намагалися створити його. Однак не дивлячись на відчайдушні потуги богословів , християнам довелося чекати на  майже два століття на всіма визнаний текст. І така затримка ставить під глибокий сумнів догму, що кожне слово Нового Заповіту це Слово Самого Бога. От же Новий Заповіт приписано Богу групкою людей,які прагнучи влади, побажали контролювати божі прояви.

Багато сучасників вважають тексти Нового Заповіту священними істинами. Вони вірять, що це слова самого Бога, єдиний шлях до спасіння і ніяк не можуть повірити і переконатися, що ці писання треба читати, так як вони написані, бо ніякого підтексту в них нема. Адже у перші 150 літ існування християнства основним Законом залишався Старий Заповіт. Термін «Святе писання» застосовувалось тільки до книг Закону і книг Пророків-тобто до Старого Заповіту. /Ветхого Завіту/.

Ісус не був розіп”ятий ?

       44220339_39939991_119474588450719500.jpgЯк відомо, Християнська Церква поклоняється розп” яттю Ісуса Христа на хресті.Євангелія же твердить інакше.

Коли і яким чином християнські теологи прийшли до переконання, що Ісус був прибитий до хреста, а не посаджений на кілок, як буквально про це говориться у грецькому оригіналі всіх Євангелій і всіх апостольських послань? Адже це зовсім інше. Таке спотворення змісту грецького переказу вперше виникло у латинському перекладі Євангелії, де замість грецького слова «ставроса» було вставлено слово «крукс»- хрест, хотя у слов янському перекладі сказано більш-менш правильно, що Ісус був «вознесений на древо на високоє». Це і пояснює древньохристиянський звичай «кілкування», тобто довгочасного сидіння на високих кілках, як засіб позбуття своїх гріхів. Засновником цього звичаю був грецький монах – Симеон Кілок /Столпник/, який помер 1 вересня 495 року після довгочасного сидіння на кілку, тобто через 91 рік, після того, як Христос мов би був посаджений на кілок.

Яка ж була причина садити Ісуса на кілок?

Ось як у сучасній раціональній інтерпретації  про цей випадок  трактує Євангеліє: « Один надзвичайно талановитий вчений, як всі і тогочасні вчені, був одночасно істориком і лікарем,астрономом, магом і алхіміком; володів всіма таємницями тодішніх окультних наук. Звали його Іішуа, по українскі Христос, а у перекладі з древньосирійської мови – значить спаситель або цілитель. Час його життя до сих пір точно не встановлено. Через свої ідеї він нажив безліч ворогів серед вчених  старшого покоління і декілька палких прибічників, із яких один наймолодший і духовно талановитий називався  Іоаном чи Іоною, а другий старший – Симеон по єврейські, а по грецькі  Петром.  Іона мабуть походив з інтелігентної сім»ї і пізніше був освіченою людиною, бо ж інакше не зміг би написати Апокаліпсис, а другий був не таким духовно талановитим, але був дуже енергійним і став видатним організатором.

Ідейні вороги «спасителя» винесли йому смертний вирок, за те що він відторгнув догмат старої віри. І призначили вони спасителю «кілкування», щоб виставити його на загальну ганьбу і  добре  настрахати темний натовпу, якраз у час проходження Сонця сходящого «хреста» і перед проходженням Місяцем заходящого «хреста», тобто в ту годину, коли мало відбутися місячне затемнення.                                                            Чи посадили «спасителя» на кілка з поперечиною з самого верху, щоб тіло не опустилося занадто глибоко, чи підняли на цей кілок  з петлею на шиї і закинули його руки за поперчину, щоб він не впав у петлю, коли оніміють руки, а може просто він був прив язаний до ганебного стовпа з незрозумілою для нас метою, але потім воскрес із мертвих і після чого його почали вважати за бога, зійшовшого з небес на землю, щоб навчати людей істині.» Ось так раціонально пояснює Євангеліє смерть Ісуса, ім я, якого і означає  спаситель чи цілитель.

Людство завжди шукало собі кращого кутка

Людство завжди шукало собі кращого кутка: трави для худоби,лісу для полювання і заготівлі дров, роботи, кохання, порятунку від різного нашестя. Зрештою скільки людей, стільки й причин і мотивів виїхати з насиджених місць. Переселення було і буде. В нас неспокійний час найголовніша причина еміграції- це робота.Там, за бугром її знайти набагато легше, там платять за неї вчасно і значно більше ніж вдома. Але, що ж дає те заробляння,чи варто заробляти ті гроші “для сім”ї”, якщо вона розпалась, або батьки їдуть  на заробітки, бо хочуть допомогти дітям. У таких дітей є гроші, але немає батьків. Побудовані,гарні, вимріяні замки для неіснуючих, розвалених родин. Дуже часто,навіть за “порядні” гроші вже неможливо повернути втрачений сімейний лад.

Цінується не те,що подаровано

rus_ukr_1135441265×200.jpeg19 років тому Україна проголосила незалежність. Не в результаті революції, війни, масових народних виступів… Кажуть, що високо цінується лише те, що здобувається, а не дарується. Можливо саме це є основною причиною того, як ми скористалися тим, можливо єдиним історичним шансом.

Про те, що ми здобули, сказано багато – вихід зі складу СРСР, формальні атрибути державності – прапор, гімн, малий герб, кордони, інститут громадянства, міністерства і відомства, основний закон, збройні формування, і , нарешті, українську влада.

Проте (звичайно, як завжди, це моя суб’єктивна думка) з перших днів існування незалежної Україна не іноземні окупанти, недобрі сусіди, вороги внутрішні, стихійні лиха чи глобальні катаклізми а саме “українська” влада взяла курс на знищення нашого суверенітету.

Давайте згадаємо лише 19 таких кроків.

Створення Співдружності Незалежних Держав. Не встигнувши попрощатися з СРСР, керівництво України створює нову співдружність (і той факт що СНД сьогодні існує лише на папері не виправдовує цього кроку). Воістину не може раб без господаря.

“Нульовий варіант”. Україна (в обличчі української влади) погодилась на те, щоб Росія стала спадкоємницею всіх золовалютних активів, грошових вкладів і т.п. на користь Росії (як єдиної спадкоємниці СРСР).

Майно СРСР за кордоном. Україна (в обличчі української влади) відмовилась від претензій на свою частку майна (майно за кордоном – посольства, консульства, торгові представництва, в тому числі майно, що перебувало на балансі різних міністерств і відомств), рівно ж як і на свою частку військово-промислового комплексу, військово-морських сил, ППО і т.п..

Люстрація. Цей термін добре знайомий в багатьох країнах центральної та східної Європи так і не був впроваджений в Україні. На практиці він означає заборону представникам колишнього керівництва (частково чи повністю, з виключеннями чи без, з визначення часових рамок чи без таких) обіймати державні посади.

Компартія. Україна (тобто українська влада) зробила все, щоб створити максимально комфортні умови для існування комуністичної партії (в т.ч. її “двійників”), а короткочасна заборона мала лише тимчасово-показовий характер.

Кримська автономія. Коментарі зайві, бо існування автономії в унітарній державі суперечить здоровому глузду.

Чорноморський Флот Російської Федерації. Україна (українське керівництво – прим. автора)не лише віддала флот Росії, але й добровільно погодилась на окупацію частини своєї території, віддавши Севастополь як головну базу базування ЧФ РФ.

Московський Патріархат. Не зробивши жодних реальних кроків для послаблення позицій церкви, в діяльності ієрархів котрої завжди (!!!) було більше символів імперської політики (і останні заяви Патріарха Кирила це демонструють), ніж віри і духовності, Україна заклала міну уповільненої дії під базисні основи свого суверенітету.

Ядерна зброя. Ратифікувавши в 1994 році Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ми позбулися не лише ядерного потенціалу, ми позбулися надійних гарантій незалежності і територіальної цілісності України, а посадові особи країни – одного з гарантів (Російська Федерація) неодноразово робили заяви, котрі інакше як зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність держави розцінювати не можна (напр. в ситуації з о.Тузла).

Знищення армії і військово-промислового комплексу. Нівеляція поняття офіцерської честі. Коментарі зайві.

Нафтопровід “Одеса-Броди” (як одну із запорук енергетичної незалежності) збудували. Тільки нафту по ньому пустили російську, а не каспійську і в зворотньому напрямку – до Одеси.

Здача територій, зрада українських інтересів. Знехтувавши інтересами більшості (за етнічним складом) населення Придністров’я та керівництва ПМР, Україна (тобто знову ж таки українська влада) віддала ці території у сферу впливу російських інтересів. Замість використати бажання вступу Румунії в НАТО на свою користь Україна (погодившись на міжнародний арбітраж) втратила значну частину нафтоносного шельфу в районі о.Зміїний.

Знищення середнього класу – запоруки розвитку економіки в усіх ново- незалежних державах, ліквідація умов для його зародження.

Контроль іноземного капіталу над ключовими галузями української економіки. Коментарі зайві (інформація про власників підприємств стратегічних галузей нашої економіки часто з’являється в ЗМІ).

Здача збагаченого урану. Цим кроком вже нинішнім Президентом України було завдано удару по науково-технічному потенціалу України і можливості створення Україною власної ядерної зброї.

Пролонгація окупації України. У всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території суверенної держави називається окупацією. Отже продовження терміну перебування ЧФ Росії в Севастополі на 25 років є не чим іншим як пролонгацією окупації.

Здача авіабудівної промисловості та атомної енергетики. Прагнення нинішнього Президента інтегрувати авіабудівні та енергетичні потужності України в російські не потребує додаткових коментарів.

Знищення свободи слова, зібрань, переконань. Ці свободи ще донедавна були нашим предметом гордості перед сусідами. І без громадянських свобод не буде і національної.

Перетворення України в “поліцейську” державу. Якщо ще донедавна головною загрозою національній безпеці були державний апарат і корупція, то сьогодні – “правоохоронні” органи.

А до 20-ї річниці незалежності – створення СП “НАК Нафтогаз” і “РАО Газпром”, а де-факто – ліквідація права власності на українські газопроводи, 1-ше місце в Європі за обсягом зовнішніх боргів.

Образно кажучи, за першого, другого і третього президентів “українська” влада спочатку прогнулася і нагнулася, то за четвертого стала в позу з “Камасутри”.

І вже через рік ми зможемо тихенько втрьох (бо більше трьох збиратися буде заборонено) насипати в степу могилу, поставити хрест з надписом “тут спочиває незалежність України”, або спалити всі владні палаци разом з їх мешканцями, і поставити хрест з надписом – “тут народилася ( воскресла) наша гідність. А з нею незалежна Україна”.

То що ж ми відзначаємо 24 серпня? Наші мрії, надії і сподівання. Просто у кожного з нас, простих громадян України і в “української” влади вони аж надто різні.

Спочатку повинен розібратися в собі.

2010-07-26 18:16:54

Кожен,хто бажає звернутися до знахарів,спочатку повинен розібратися в собі.Якщо проаналізувати, що робиться правильно,а що- не так, то і Всевишній
І Всесвіт будуть до нас прихильними. Немає людей,які від народження приречені на невдачу та неуспіх. Люди стають самі такі,будують власне життя
своїми вчинками,думками і бажаннями. В наш тяжкий і нестабільний час є безліч питань, які на перший погляд, з “наскоку”, не мають чіткої відповіді.
І саме незрозуміле є питання віри. Бо кожен у щось вірить;хтось у Бога, хтось у долю, хтось у гороскопи /складені для сміху журналістами в редакціях/, а
хтось до ворожок. Багато хто прагне шукати щонайлегших шляхів. При будь-якому дефіциті в  житті завжди спрацьовує економічний закон “попит породжує
пропозицію”. От і з”являються, мов гриби після дощу, гадалки ,”цілителі” і “віщуни”, що пропонують вирішити будь які проблеми в одну мить-купив амулет,
випив “зарядженої” води і отримав відразу те,що побажав. І помаленьку, незамітно підступає залежність від екстрасенсів,яка мало чим відрізняється
від наркотичної-людина перестає працювати над собою, а шукає когось стороннього, хто вирішить швидко її проблеми
Величезна небезпека криється в знанні свого майбутнього. Коли людина нібито дізнається про те, що з нею буде в майбутньому,вона забуває про
сьогоднішню реальність.Така людина вмить перестає радіти життю- просто чекає і програмує себе на погану перспективу. Не менша небезпека висить
над людиною,коли звертаючись до гадалок та екстрасенсів вона добровільно відкриває свою душу для чужої енергетики. І приходить той час,коли
ця чужа енергетика починає втручатися у її власну, і людині стає щораз то гірше.
А між тим наше майбутнє ми можемо створювати нашими вчинками і почуттями кожного дня.

Вибачте і простіть мене Мамо

 


Не знаю, чи можна мене пробачити. Напевно,що так. Кажуть, що серце материнське може вибачити все, будь-яку витівку та образу рідної дитини.Я вже в літах,маю внучок і дуже добре розумію батьківські почуття. Я всього-на всього один із трьох твоїх рідних синів, який загубився у світі життя. І вже не зможете Ви, мамо мене вивести з цієї пітьми,бо Ви предстали перед Богом на останній суд.
Вже тільки в моїй пам”яті залишиться, як я ,маленький хлопчик з Немович, загубився в Сарнах серед великого,базарного, гомінкого натовпу? Я тоді почувався таким безпомічним та самотнім. Довкола мене проходили такі ж самі хлопчики, як я. Вони тримались за руку матері чи батька, а в іншій несли нові іграшки. До мене підходили люди та цікавились, чому я сам. Хтось жалів, хтось пригостив цукеркою, хтось пішов шукати Вас з батьком. Ще тоді, у дитинстві, Ви казали мені, що я вже великий, а великі хлопчики не плачуть. Я стояв серед людей, стиснувши кулачки, на очі наверталися сльози. Та я не заплакав. Я пам’ятав Ваші слова і проніс їх через усе життя.
Тепер я вже дорослий. Тільки, на відміну від дитинства, зараз, вперше за багато років, я плачу. Ніхто не підходить до мене, щоб пожаліти, ніхто не спішить на допомогу. Проходять, як і колись повз мене, такі ж самі, як і я, дорослі дядьки. З подивом посміхаються та ідуть далі. Що їм до мене? Хто для них я? Ніхто. І лише для тебе я щось таки значив, більше, ніж просто зустрічний, знайомий,добрий друг.
Вибачте і простіть мене Мамо,що я намагався замінити Вас… Нове місце проживання, полонило мене своєю новизною, красою, розвагами, людьми. У мене з’явилось чимало нових знайомих та друзів. Я не тільки з головою поринув у цю новизну сім”ї, а й став частиною неї. З часом мої поїздки в село і зустрічі з Вами стали все рідшими та рідшими. І якось почали стиратись образи рідної домівки…
І от ранесесенько 14 липня якось тривожно задзвонив телефон-в трубці голосом меншого брата страшна звістка прорізала свідомість-нашої мами вже нема,годину назад померла…
На залізничному Львівському вокзалі гомоніла юрба.З підсвідомості не зникав образ мами,такої,з якою попрощався минулого разу,вмить постарілої і згорбленої від перенесеного інсульту.
Раптом побачив маленького хлопчика, який самотньо стояв у цій людській круговерті. Маленький, безпомічний… Адже це я!..
Взявши маленького на руки,і заспокоюючи його і себе, сказав: «Зараз прийде наша мама». Вперше за довгий час я промовив таке просте слово: «Мама». Але чому так раптово стислось горло та на очах почали з’являтись сльози? Чому тоді тремтять руки і так захотілось знову стати маленьким-маленьким? «Дядю, не плач, – почув я голос малюка, який повторив мої слова. – Зараз прийде наша мама».
Мама… Так, вона завжди приходила. Ось і зараз прийде, приголубить, заспокоїть, поцікавиться моїм життям, пожаліє…. Саме в ту мить я зрозумів, скільки часу я не приїздив до неї, не цікавився її здоров’ям, справами. Не чув такого дорогого та рідного голосу. Як давно не бачив ніжного погляду її трішки сумних очей…
«Мамо! Мамо!» – зірвавшись із моїх рук, малюк побіг до своєї матері, назустріч рідним обіймам. «Спасибі вам», – сказала вона мені. Я гірко посміхнувся. «А твоя мама прийде? – поцікавився малюк. – Маму треба любити, бо вона одна. А ти свою любиш? Як сильно? Я свою – ось так!» – і він обійняв її за шию.
А я стояв зі сльозами на очах,із страшенним щемінням в серці,по своєму. зрозумівши весь сенс сказаного хлопчиком-не вічні наші батькі,не вічні і їх треба любити поки вони живі, бо вони одні…Прикро й гірко визнавати, що на Землі стало однією матір’ю менше. Всепрацюючою, люблячою, котра сповна виконала тільки їй начертане зверху в страдницькому житті.

Простіть і пробачте мене мамо. Царство Вам небесне…

Тільце малюка віддали батькові, щоб поховав…

ЛІКАРСЬКА ПОСВІДКА ПРО СМЕРТЬ ДЛЯ ЖИВОЇ ДИТИНИ

Гучного розголосу набула історія, яка трапилася недавно у райцентрі Костопіль, що на Рівненщині. Місцеві мешканці жваво її обговорюють, розповідаючи, що після ультразвукової діагностики жінці, яка перебувала на 25 тижні вагітності, лікарі повідомили, що дитинка нежива і викликали штучні пологи.

Тільце малюка віддали батькові, щоб поховав.  А той, раптом почувши вдома писк дитини, відніс її до лікарні, і вона ще дві години в реанімації пожила. Тепер батько скаржиться на лікарів, мовляв, дитину можна було врятувати. Наскільки правдиві ці розповіді, ми спробували з’ясувати.
Костопільські медики спочатку категорично відмовлялися спілкуватися з кореспондентом, мотивуючи це тим, що писати немає про що. Втім, коли дізналися, що публікація все одно з’явиться в інтернеті, незважаючи на відсутність їхніх коментарів, погодилися оприлюднити свою версію того, що трапилося. Завідувачка пологовим відділенням Костопільської районної лікарні, районний акушер-гінеколог Вікторія Озарчук розповіла:
— Ніяких штучних пологів ми не викликали. У жінки, яка звернулася до нас, щоб зберегти вагітність, був пізній прогресуючий викидень. І плід (підкреслюю: не дитину, а плід), який був без будь-яких ознак життєдіяльності, ми дійсно віддали батькові на поховання. Адже на таких термінах розвитку ( п’ятий місяць) його виходити неможливо. Щодо ймовірних рухів плода, які начебто спостерігав батько, то вони цілком можливі: під впливом накопичення вуглекислоти у плода виникають мимовільні м’язові скорочення.
Слідчий Костопільської районної прокуратури Руслан Потапчук підтвердив, що зі скаргою на халатність медиків до них звернувся мешканець Костополя, але в результаті перевірки ознак халатності у діях костопільських медиків не виявлено:
— Медики 17-річній вагітній, яка перебувала у них на обліку, зважаючи на її стан здоров’я, пропонували стаціонарне лікування, однак вона від нього відмовилася, про що дала відповідну розписку. На 16 тижні вагітності жінку, яка звернулася до медиків зі скаргами на зміни у самопочутті, все-таки поклали у стаціонар. Пізніше, майже через два тижні після цього, коли УЗД було виявлено, що плід розвивається не так, як потрібно, жінку попередили про можливість викидня. На 18 тижні вагітності цей викидень трапився. Плід на таких термінах вагітності (ми консультувалися з цього приводу з медичними фахівцями) – нежиттєзданий, тож усі запевнення батька про його рухи, писк – неправда. Єдине, що могло у нього спостерігатися,— це залишкові рефлекси, тобто посмикування м’язів. А оскільки дії медиків у даному випадку були спрямовані на збереження здоров’я матері і вони все зробили для цього, шкоди здоров’ю жінки завдано не було, у відкритті кримінальної справи відмовлено.
Однак батько померлої дитини Михайло Білодід, який звернувся до Репортера пізніше, не згоден з такими поясненнями медиків і прокуратури:
— Моя дружина не відмовлялася від лікування і не давала про це ніякої розписки. Це по-перше. По-друге, коли вона лягла на збереження, після УЗД обстеження на шостому місяці вагітності їй сказали, що серце дитини не б’ється, тож зберігати її не має сенсу і викликали штучні пологи. Я сам купував призначені для цього медиками препарати: фоллікулін, окситоцин. Коли дружина народила дитину, а це було о 12 годині ночі, вона казала лікарям, що та – жива, бо вона ворушилася. Однак її запевнили, що дитина мертва. Забравши з лікарні тільце, я поклав його в гаражі у батьків дружини. Близько четвертої години дня до нього заглянув тесть і побачив, що дитина пищить, відштовхується від коробки, в якій лежить. Ми зразу її забрали і повезли в лікарню, я викликав міліцію. Лікарі від побаченого були в шоці. Я змушений був віднести дитину у кювез сам, бо медики не могли прийти до тями. Їй перерізали пуповину, підключили глюкозу і ще до 22-ої години вона пожила. Тож я обурений халатністю медиків, адже дитину можна було врятувати. Ще такий факт: ніде у цій справі не фігурує прізвище лікарки , яка приймала пологи у моєї дружини. Думаю, що це пов’язано з тим, що ця лікар – сестра начальника Костопільського райвідділу міліції.