Ісуса страчували, як зелота

180px-giotto_-_scrovegni_-_-25-_-_raising_of_lazarus.jpgІсторія християнства має безліч плям.  Вікові фальсифікації і замовчування деяких епізодів життя Ісуса Христа спотворили його вчення до невпізнанності. Закінчилося йоготжиття на древі, чи ні? І в чому заключалися безспірні докази того, що Ісус не вмер і прожив досить довго..

На протязі 19 ст. у Ватикані, землі котрого розкинулись від Риму до Аскони, Болоні і Феррарі панував монархізм
середніх віків. У таємних підвалах інквізиції катували і нищили підозрюваних єретиків. Винуватців саджали на галери, або страчували. Ешафоти міских майданів не пустували жодного дня. Все нове заборонялось і відкидалось під страхом смерті. Папа заборонив навіть залізничні дороги, боячись, що люди, спілкуючись між собою у подорожі,підірвуть основи віри.    Але зміни невідворотно наступали і у 1859 році після війни між Австрією і Францією, в якій отримала поразку католицька монархія Габсбургів, значна більшість папських земель відійшла до  нової держави- Італії. Папі залишили тільки Рим з околицями. Однак вже 21 вересня 1870 року італійські війська відібрали у Церкви і ці невелички маєтки. У папи залишився тільки обнесений фортечною стіною Ватикан, де його наслідники правлять по сей час.

Незадовго до втрати Риму папа зібрав Вселенський собор ієрархів церкви, щоб посилити свою владу і кінці-кінців покласти край питанню абсолютної влади. Неприємна правда заключається у тому, що законність папської влади затвердив не апостол Петро дві тисячі років тому, а церковний Собор в Констанці на початку 15-століття, коли було три понтифіки, кожний з яких заявляв про своє вище право на престол Церкви. Фактично ж церквою управляли єпіскопи і щоб стати над всіма віруючими Папа Пій Дев»ятий пішов на хитрість і в кінці 1869 р. Було скликано Перший вселенський собор. Після двох місяців його роботи з величезними сваркам було внесено питання про безгрішність папи. Під величезним тиском тільки 49 відсотків ієрархів проголосували за цей постулат, але 18 липня 1870 року все ж було оголошено, що більшість проголосувала «за» і папа зробився безгрішним. Папа і його прибічники бажали, щоб цей постулат безгрішності захистив Ватикан від критики Біблії і нападок на віру, через  появу нових архелогічних знахідок, які розвіювали билини і підтасовані легенди про Ісуса.

У цей період з явилася звістка, що нібито Ісус жив у 45 році нашої єри. У своєму життєвому описі історик Светоній Транквил пише, що під час правління римського імператора Клавдія /41-54 рр./: «через те, що юдеї підбурювані Хрестосом постійно чинили безпорядки в Римі імператор прогнав їх з міста»/13/. От хто ж такий Хрестос і чому бунтували юдеї  достеменно до сих пір невідомо.

Гіпотеза, мов би про  розп” яття Христа існувала давно. Про неї навіть згадує Коран. Як же ж було спотворено цей факт? Згідно Євангелія, всі за виключенням учнів Ісуса, бажали його смерті. Традиційна інтерпретація Євангельських переказів трактує,що Ісуса судили перед юрбою, натовп вимагав, щоб його розп” яли. Учні не в силах його захистити жалюгідно спостерігали за жахливими катуванням свого Учителя.

Вірогідно, що розпинали Ісуса не за єресь і богохульство, а за підбурювання до непокори, про що свідчить факт, що розп”яття – це римська страта, яку виносили за політичні злочини. От же євангельські тексти намагаються щось втаїти від нас. Як відомо Ісус був розіп ятий з двома злодіями, але згідно грецького оригіналу термін «лестаї» значить- зелоти, борці за визволення Юдеї від римлян.Римляни вважали їх терористами. І той факт, що на Голгофі Ісус був між двома смертниками-зелотами, свідчить про те, що його страчували, як зелота. Те ж саме можна сказати про його учнів; у  Євангелії від Луки сказано про…»Симона, якого прозвали Зелотом». Між зелотами була і більш фанатична група вбивць, яка  прозивалася «синскрини» від назви невеличкого ножа- сика-яким вони вбивали свою жертву. Згадка про зелотів набирає  особливого змісту при змалюванні арешту Ісуса у Гефсиманському саді. Згідно Євангелії від Луки Ісус наказав своїм учням озброїтися…» продай одяг свій і купи меч». Про зелотів  у Новому Заповіті згадується і в Діяннях Апостолів, де розповідається про зустріч Павла зі священиком Яковом в Єрусалимі: »Римляни звинувачують Павла у тому,що він вів за собою чотири тисячі розбійників»,- згідно ж грецького оригіналу, Павла звинуватили, що він був на чолі чотирьох тисяч сикаріїв./31/.

Вивчення рукописів Мертвого моря дозволило  зрозуміти життя цієї громади,що люто ненавиділа владу іноземців, піклувалась про безгрішність першосвященика і царя і особливо строго дотримувалась юдейських звичаїв, традицій і законів Святого Письма. Ці рукописи були написані були тими, хто ними користувався і надзвичайно важливо, їх ніхто не цензурував і не редагував.  По всій вірогідності рукописи Мертвого моря містять оригінальні бумаги зелотів і розповідають про глибоку, на грані паталогій, ненависть до іноземного засилля та чаяння юдеїв про той час, коли з явиться месія і очолить їх у переможній боротьбі проти римлян і тоді в Юдеї встановиться істина династія першосвящеників з Давидового роду. І тут не може бути жодного сумніву, що Юдея чекала месію  зі свого Давидового роду. Саме завдяки цим рукописам стало зрозумілою роль Ісуса  і суть можливих махінацій, щодо його народження. За свідченням Євангелій Ісус по батьку був з Давидового роду, а по материнській ліні ї- з роду першосвященика Аарона, що було надзвичайно важливим для зелотів, бо ж він був нащадком двох знатних родів, царського і першосвящеників, тобто «месією» Аарона і Юдеї. Таким чином зелоти , що в якості першосвященика і царя- як месія Юдеї- Ісус поведе їх до перемоги. І саме від нього чекали, що кожен його крок буде проти римлян і при цьому він буде строго дотримуватися чистоти ритуалів, яким зелоти надавали надзвичайного значення. Ісус же вважав себе зобов язаним виконати пророцтва про прихід месії, і щоб привернути увагу натовпу він появився у Єрусалимі верхи на ослі, що не залишилося без уваги народу,який захоплено вітав його «Осана Сину Давида!»-кричали люди, в честь визнання встелюючи його дорогу своїм одягом і вітками дерев. Ісус свідомо пішов по такому шляху: загибель його була невідворотна.

Світ, в якому жив Ісус зі своїми однодумцями, був надзвичайно жорстоким  і непростим, це була епоха, коли віра визначала все; і не підходяща віра у непідходящих обставинах ставала дочасною «випадковою» смертю- або на хресті від рук римлян,або від гострого ножа сікаря. Лише дуже моленька частинка таких подій відображена у Євангеліях. Новий Заповіт так пригладили і вивернули навиворіт події того часу, що й зрозуміти неможливо, чому розп яття Ісуса навмисне позбавлено політичного контексту. Цензори послідуючих епох намагалися відірвати Ісуса і його життя від того часу, у якому він народився, жив і помер – якою б не була його кончина. І саме  цим оці цензори відділили його від юдейського контексту. Може тому сьогодні переважна більшість християн не мають жодного поняття, що Ісус ніколи ніколи не був християнином: він  був з народження юдеєм і прожив все життя, як юдей. І приблизно через покоління, а може чуть пізніше, «після воздвиження Ісуса на древо», центром юдаїзму стала равинська школа в Іавнії. У цей же час розпочинаються маніпуляції з історією життя Ісуса, в підсумку чого виникла релігія, догматом, якої став не   Бог, а Ісус.

Сучасні християнські ілюстратори дуже полюбляють зображати Ісуса із золотим волоссям, що йде разом зі своїми учнями
по просторах Древньої Юдеї. Це величезний недолік їх картин, бо того часу ще не існувало такого поняття, як Євангеліє, не кажучи вже про Новий Заповіт; в ті часи християнством ще й не пахло. І якщо навіть припустити, що зображені уТЄвангеліях події дійсно відбувалися, то все рівно Ісус зі своїми учнями користувався б  священними юдейськими книжками, адже Нового Заповіту навіть до початку другого віку ще не було, не появивя він і в кінці століття. Хотя деякі тогочасні теологи намагалися створити його. Однак не дивлячись на відчайдушні потуги богословів , християнам довелося чекати на  майже два століття на всіма визнаний текст. І така затримка ставить під глибокий сумнів догму, що кожне слово Нового Заповіту це Слово Самого Бога. От же Новий Заповіт приписано Богу групкою людей,які прагнучи влади, побажали контролювати божі прояви.

Багато сучасників вважають тексти Нового Заповіту священними істинами. Вони вірять, що це слова самого Бога, єдиний шлях до спасіння і ніяк не можуть повірити і переконатися, що ці писання треба читати, так як вони написані, бо ніякого підтексту в них нема. Адже у перші 150 літ існування християнства основним Законом залишався Старий Заповіт. Термін «Святе писання» застосовувалось тільки до книг Закону і книг Пророків-тобто до Старого Заповіту. /Ветхого Завіту/.

Ісус не був розіп”ятий ?

       44220339_39939991_119474588450719500.jpgЯк відомо, Християнська Церква поклоняється розп” яттю Ісуса Христа на хресті.Євангелія же твердить інакше.

Коли і яким чином християнські теологи прийшли до переконання, що Ісус був прибитий до хреста, а не посаджений на кілок, як буквально про це говориться у грецькому оригіналі всіх Євангелій і всіх апостольських послань? Адже це зовсім інше. Таке спотворення змісту грецького переказу вперше виникло у латинському перекладі Євангелії, де замість грецького слова «ставроса» було вставлено слово «крукс»- хрест, хотя у слов янському перекладі сказано більш-менш правильно, що Ісус був «вознесений на древо на високоє». Це і пояснює древньохристиянський звичай «кілкування», тобто довгочасного сидіння на високих кілках, як засіб позбуття своїх гріхів. Засновником цього звичаю був грецький монах – Симеон Кілок /Столпник/, який помер 1 вересня 495 року після довгочасного сидіння на кілку, тобто через 91 рік, після того, як Христос мов би був посаджений на кілок.

Яка ж була причина садити Ісуса на кілок?

Ось як у сучасній раціональній інтерпретації  про цей випадок  трактує Євангеліє: « Один надзвичайно талановитий вчений, як всі і тогочасні вчені, був одночасно істориком і лікарем,астрономом, магом і алхіміком; володів всіма таємницями тодішніх окультних наук. Звали його Іішуа, по українскі Христос, а у перекладі з древньосирійської мови – значить спаситель або цілитель. Час його життя до сих пір точно не встановлено. Через свої ідеї він нажив безліч ворогів серед вчених  старшого покоління і декілька палких прибічників, із яких один наймолодший і духовно талановитий називався  Іоаном чи Іоною, а другий старший – Симеон по єврейські, а по грецькі  Петром.  Іона мабуть походив з інтелігентної сім»ї і пізніше був освіченою людиною, бо ж інакше не зміг би написати Апокаліпсис, а другий був не таким духовно талановитим, але був дуже енергійним і став видатним організатором.

Ідейні вороги «спасителя» винесли йому смертний вирок, за те що він відторгнув догмат старої віри. І призначили вони спасителю «кілкування», щоб виставити його на загальну ганьбу і  добре  настрахати темний натовпу, якраз у час проходження Сонця сходящого «хреста» і перед проходженням Місяцем заходящого «хреста», тобто в ту годину, коли мало відбутися місячне затемнення.                                                            Чи посадили «спасителя» на кілка з поперечиною з самого верху, щоб тіло не опустилося занадто глибоко, чи підняли на цей кілок  з петлею на шиї і закинули його руки за поперчину, щоб він не впав у петлю, коли оніміють руки, а може просто він був прив язаний до ганебного стовпа з незрозумілою для нас метою, але потім воскрес із мертвих і після чого його почали вважати за бога, зійшовшого з небес на землю, щоб навчати людей істині.» Ось так раціонально пояснює Євангеліє смерть Ісуса, ім я, якого і означає  спаситель чи цілитель.

“666”- ВСЬОГО НАВСЬОГО МІСТИКА

Вся мудрість числа 66679a81b386571.jpgКнига Климова Г.П. «Протоколи радянських мудреців» наштовхує на слідуючий висновок:«Біблія, як відомо складається з двох частин, з яких Старий Заповіт виступає мов би історичним фоном і прелюдією  для Нового Заповіту або, ще його називають- Євангелія, що в перекладі означає Блага вість, книжка суто символічного характеру, яку слід розуміти в переносному смислі. Церква твердить, що це книга про спасіння людей.  Проте напрошується величезне запитання; від кого спасати?, або від чого спасати?До Нового Заповіту поняття Диявола не було, був лише Первородний і безліч інших, встановленних Мойсеєм, гріхів. Диявол же вперше появляється  у Новому Заповіті перед Ісусом, щоб  переманти його на свою сторону.  Появляється він, як антитеза і прямий противник Бога. Звідси випливає, що у Євангелії йде мова про спасіння людини від цього диявола.Що ж то таке диявол?. У  богословські літературі  цей персонаж досить багатогранний, що  творить  свої пакості у темноті і все навпаки, а згідно діалектичного матеріалізму ця особа  представляє собою не що інше, як процес виродження і дегенерації, шляхом статевих збочень, психічних хвороб і окремих деформацій організму.Таким чином, всі так звані відьми, відьмаки і люди, що одержимі душевними хворобами є представниками диявола, а так, як процес виродження зараз проходить масово і повсюдно, то саме через це у Біблії дано йому ім я –легіон. Душевна хвороба- це злий дух, нечиста сила.Наука про Бога і диявола надзвичайно непроста.  Знаючи,що Євангеліє – книга сутто символічна, тоді Царство Небесне- це просто майбутнє. Через те, що Закон балансу і його складові настільки сильні, що древні мудреці назвали це одним словом Бог, а того, хто ці закони сформулював- Сином Божим. Отож, якщо слова апостолів перевести на мову діалектичного матеріалізму, то сили, що творять називаються Богом, а ті, що все рушать- дияволом. Це і є закон рівнодії /балансу/.Кажуть, що Бог обітає на небесах, а диявол на грішний землі, між нами. Може тому, деякі філософи стверджують: якщо розум – дар Божий, а божевілля від нечистого і якщо вважається , що такий стан душі є вищою формою розуму, то  виходить, що світом править диявол і тоді стає зрозумілим, чому у Євангелії сказано, що диявол князь світу сього. Про взаємозв язок між розумом і божевіллям розказано на перших сторінках Біблії, у книзі Буття, де змальовано первородний гріх. Інші філософи твердять, що диявол- це Ніхто і Ніщо, але це ніщо- знищує все.Виявляється , що слово «геній»  походить від арабського «джіни», тобто злі духи. Епілепсію колись називали святою хворобою,  інші ж подібні душевні хвороби в старі добрі часи йменували бісами.  Умовно ці біси ділилися на спадкові психози і набуті психози, які походять через порушення нервової системи. Але часто одне з другим зв язано. Серед таких хворих надзвичайно багато алкоголіків, наркоманів, виродків не тільки душевних, але й тілесних, що у свою чергою є міткою диявола. І таких «мічених»  надзвичайно багато- згідно світової статистики їх нараховується  до 66,6% ,тобто кожна шоста людина є психічно хворою, яким необхідна психіатрична допомога. Один з таких «мічених»-доктор Фрейд вважав, що душевні хвороби з являються через те, що людина утримується від емоцій, намагаючись переживати в душі. І він же радив випускати цих бісів назовні. Однак біблійні апостоли знали про це набагато раніше і вустами Матвія твердили: «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи покою і не знаходить.  І бере з собою сім інших, зліших, чим сам і повертається назад, до свого дому і ввійшовши живуть там…».Диявол не переносить того, коли його хватають за хвіст. Отож зачепити дебіла- дегенерата – це набагато гірше, чим сісти голою задницею у кущ кропиви, або в мурашник.Але, як казав Кузма Прутков, не будемо розливатися думкою по дереву і спробуємо розгадати загадку про число звіра «666» і це «число людське». Раніше була містика, а тепер статистика. Колись не знали «процентів» -відсотків по українському. А все надзвичайно просто- 666 чоловік з тисячі, є не що інше, як 66, 6 відсотка божевільних людей та душевно хворих людей. От і вся містика, і вся мудрість.  Хто має розум, той хай порахує число звіра, бо це число людське.»

Вибране з Велесової книги.

        Отож малесенька часточка з цієї пам”ятки часів до вашої уваги.  

          “Велес вчив праотців наших землю обробляти і злаки сіяти і солому жати на полі жнивному і ставити сніп на покутті і почитати Його, як Отця божого.Отцям нашим і матерям слава! Бо ж вони навчають нас величати богів наших і водили за руку стежкою праведною. А ми йшли за ними і не були нахлібниками, а були руськими слав»янами, що богів славлять і через те ми славяни.В ті часи був Богумир-чоловік Славуні, і ростили вони трьох дочок і двох синів. Жили вони в степу серед трав і пасли худобу , яку привели з собою.І так було у всі часи отців.І прийшов час та й позвала матір Славуня чоловіка свого Богумира і сказала вона йому сьомого дня: « Ми повинні відати своїх дочок заміж, щоб побачити своїх внуків.»Нічого не сказав чоловік,  запряг віз і поїхав світ за очі. Довго їхав та й приїхав на поле і залишився ночувати біля багаття під дубом. І під” їхали до нього у вечірніх сутінках три кінотники, які й повідали йому, що шукають собі дружин. Зрадів почутому Богумир  і повернувся   з кінотниками у свої землі  та й стали вони мужами його доньок. Звідси початок трьом  родам. І з”єднались вони, і славні були, і розповсюдились від них древляни, кривичі і поляни, бо перша дочка носила ймення Древа, друга – Скрева, а третя Полева. Старшого Богумирового сина прозивали Сева, молодшого- Русь. От від них і  розповсюдились сіверяни і руси. Мужів же величали- Ранок, Полудень і Вечір.Творились роди наші в Семиріччі, де ми жили скотарями за морем, в краях зелених до виходу нашого до Карпатської гори. Було ж це за 1300 літ до Германарена. І боротьба була тяжкая за береги моря Готського і там прадіди наші насипали кургани із білого каменю, під яким хоронили боярів і вождів своїх, що загинули в різні великій. Спочатку ми були там, де заходить сонце. З того місця ми до Непри- ріки /Дніпра/ і взяв там Кий фортечний град , в якому жили теж славянські роди. Там ми оселилися, запаливши вогнища Діру і Снопу, котрі і є Сварогом- пращуром нашим. Але вороги напали на нас і ми відступили від Києва- града до Голуні, де й оселилися , вогні розпалюючи для Сварги  і жертви приносячи в подяку  бога  і собі. Кий тридцять років володів нами і помер, після нього був Лебедян, його ще звали Славер і жив він двадцять літ. Славера змінив Верен з Великограда- теж двадцять. Сержень після Верена правив десять літ. І тут готи прийшли до нас зі злом. Ми сховалися від них у лісах і жили там мисливцями і рибаками. Так прожили одну тьму – побудували міста і села повсюду. Після другої тьми був великий голод і ми перейшли на Південь- у місця хлібні. Почали там міста кругами ставити і валами обсипати, як отці наші колись., боронячи землю нашу. За тисячу літ до Діра прадіди наші дійшли до Карпатської гори, де осіли і жили спокійно під орудою Щека, який був іранцем. Тут,в Карпатах ми стали чехами і жили п” ятьсот літ, а потім пішли від чехів на схід Сонця, до Непри-ріки./Дніпра/. Ріка  ця теж до моря тече і ми осіли на півночі її,  де річка Прип ять. Там п ятьсот літ вічем управлялись. І не раз збиралось  віче.  І те, що на ньому було проголошено – за істину приймалось, а що відторгнуто, не повинно було бути. Вибирали ми князя від віча до віча і так жили, і було так. Багато ми знали і вміли; горшки гончарні ліпили, а також худобу вміли розводити, мисливцями і рибаками завзятими були. Муж правий не той, хто звершує омовіння і хоче бути справедливим, а той у кого слова з діяннями співпадають. Про це казали ще древні, щоб ми завжди творили тільки добро, як пращури наші. І так було.Через тисячу триста літ після віку Кия, через триста літ після життя в Карпатах і тисячу після заснування Києва. Коли наші праотці утворили Сурож, греки прибрали землю до рук своїх. І тут ми побачили, що греки святкують, а славяни тяжко на них  працюють. І земля наша, котра чотири віки була нашою, зробилася грецькою. А нас, мов псів виганяли камінням з неї. І знову, вкотре ми змушенні її відвоювувати, рясно проливаючи кров свою, щоб знову вона стала рідною і багатою. І об єдналися ми і витязів у нас стало у десять більше, чим  у ворогів наших. І принесли ми жертви богам своїм і гадали, спостерігаючи за польотом птахів, і побачили ми, що вороги повинні бути скинуті у воду. І боги нам сказали, що якщо ми стіни пробємо, то за ними греки, що обабилися, мають мечі тонкі і щити легкі легко втомляться і впадуть.Так мовимо ми,що маємо прекрасний вінець нашої віри і не повинні ми приймати чужу. Наш князь казав, що ми повинні йти до ясуні барської, бо рано чи пізно прийде останній час і нехай ми будемо мати силу нашу в краях Матері Сонця.Вона стереже і оберігає нас. Ми маємо віру істину, яка не вимагаї людських жертв. Ми приносили жертви Перуну, але то лише  польові дари- просо, молоко жир. А для підкріплення їх вагомості на Коляду, Русалії і Ярилів день. Ось жертва наша- мед Сур я, на травах настоєний і містить дев “ять сил, і через шерсть проціджений. Це є і буде нашим жертвоприношенням істиним богам.Коли ми обітали в Карпатах ,то рід наш носив ймення- карпени, а ті котрі від страху жили в лісах- древичі, а на полях – поляни. Греки кажуть, що ми людоїди. Це неправда, воістину не так. В нас інші звичаї. Той хто хто хоче перемогти когось, то  каже про нього зле, і той не мудрий, хто не перечить цьому, бо ті- другі почнуть теж злословити. Коли ми прийшли у Карпати, шукаючи спокою то і там ми ворогували з язичниками, говорили  і доводили їм, що не мали колись храмів молитовних і служили перед колодами і струмками, бо в них текла жива вода і навіть вовки туди не заходять, бо чарівні вони, а зараз у нас храмів безліч, багатих дуже , прикрашених золотом і сріблом і ми поклоняємося дерев”яним богам і живемо праведно. Ми довго управлялися родами, а старійшини кожного роду судили родичів під Перуновим деревом. У цей же день ігрища творилися, силу юнаки показували, скоро бігали , співали  і танцювали. У цей же день ходили на промисел і дичину старці ділили між родичами. А мудреці жертву приносили для богів в їхню славу. І ми знали, що руський рід повинен збиратися в десятки, сотні  щоб боронити землю свою.А які ми самі- то Сніп знає, як ми молимося, славлячи його, але ніколи не вимагаємо  благ для себе. І так славили ми богів, котрі є отцями нашими, а ми синами їхніми. І будемо достойними чистоті тіл їхніх душами нашими, які ніколи не помруть. І не вмирають вони в час смерті нашої, бо поляглим душам на полі бою Перуниця давала випити води живої, і випивший , відправлявся до Сварги на білому коні. І там Перунько її, душу зустрічав і вводив у блаженні володіння свої. І дістає там душа нове тіло , яке починає жити радіючи і молячись за нас нині і прісно, від віку до віку”.- стверджує древній автор.

На Сарненській біблії присягав Президент

Прадавня наша українська, поліська земля  відома далеко за своїми межами історичними і мистецькими_.jpg200809291823330.jpg пам’ятками минулого — храмами, монастирями, іконами, книгами: Успінський собор в м. Володимирі, Богоявленський в Острозі, Св. Троїцький в Луцьку чарують й сьогодні своєю архітектурною довершеністю і мистецькою досконалістю. Широковідомі давні монастирі Волині — Святогірський, Почаївський, Межиріцький, Корецький, Загорівський і десятки інших. До чудотворної ікони Божої Матері Почаївської приходили щороку тисячі паломників, вона зціляла, оздоровляла, а іконою Волинської Богоматері, що її атеїсти забрали з Луцька до музею в Києві, й дотепер милуються туристи як шедевром українського живопису. В м. Остріг заходами великого українського князя K. K. Острозького в кінці 70-х років 16 ст. постала Острозька Академія, першим ректором якої був Гр. Смотрицький. її вихованцями були такі відомі українські діячі як М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний. Тут в місті надруковано 1581 року Іваном Федоровичем відому Острозьку Біблію, а на Пересопницької Євангелії 1561 р. написаній в монастирях с. Двірець Сарненського району та Пересопницькому монастирі присягав Президент України Леонід Кравчук. Це була перша Євангелія українською мовою.

Перші паростки християнства на Волині проросли ще в часи Св. Кирила і Мефодія, а 992 року рівноапостольський князь Київський Володимир заклав у м. Володимирі єпископську катедру і першим Волинським Владикою був Степан І. Кривавими бурями пролітали над нашею землею віки. Мінялися завойовники, але їх методи не змінювались.

Перше, що заходились вони нищити була наша Віра — душа народу. Кожен завойовник розумів: убий душу і знищиш народ. 1596 року прийшла Брестська унія. То була смертельна загроза для нашого народу. Поляки в такий спосіб хотіли знищити Україну. Пізніше їх замінили москалі, 1686 зліквідували вони нашу Церкву і підпорядкували собі. З того часу розпочалось омосковлення Української Православної Церкви. Такий стан тривав до 1918 року, коли то свідоме українське громадянство разом з своїми духовниками взялися відроджувати Святу Апостольську Українську Православну Церкву.

Мінялись окупанти. На заміну полякам прийшли червоні вампіри, їх замінили в свою чергу коричневі нацисти.  І тоді наша земля стала місцем, де горіли храми з священиками і вірними в них. Кожен окупант — польський, німецький, московський нещадно нищив церкву — саму душу українського народу.

В 1944 році більшовицькі орди прийшли знову на Волинь. Почали вони нищити — нашу УАПЦ, нашу свідомість. Застосовуючи перевірені методи вікових окупантів, безбожницький комуністичний режим розпочав тотальний наступ на нашу духовність. На початках це було обсадження парафій УАПЦ своїми духівниками із Руської Православної Церкви. В кінці 40-х років на Волині не залишилось жодної парафії УАПЦ. Всі священики, вірні, які до приходу більшовиків служили рідній Церкві, нещадно нищились — їх масово судили, депортували до Сибіру і більшість з них загинула в комуністичних концтаборах смерті. Опанувавши Волинь вдруге, зліквідувавши УАПЦ, більшовики почали впроваджувати масовий атеїзм, впроваджувати варварськими методами, тобто закривати, знімати реєстрації, а потім і нищити храми. Нижче наводиться динаміка їхніх злочинів на Волині:

1946 р. — 325 діючих церков

1980 р. — 186

1982 р. — 183

1987 р. — 177

З 1961 по 1963 роки в області знято з реєстрації 160 храмів, лише в 1964 році на різні потреби (склади, спортшколи, магазини, біліярдні і т. ін.) використовувалось 73 храми, 109 стояли в запустінні. Того ж року 9 храмів розібрано.

Десятки неповторних храмів Волині було піддано небаченому вандалізму — виломлено “невідомими” вікна, двері, розбито іконостаси, розкрадено майно, знято хрести. Так, чудову архітектурну пам’ятку — Св. Михайлівську церкву з 1775 р. в м. Степань Рівненської обл. перетворено в клуб-санаторію “Горинь”, пізніше в біліярдну, тут же знищено Св. Преображенську церкву.  Цей перелік можна продовжити. Так нищились наші святині, спустощувались наші храми і наші душі. Здавалося, більшовицький мінотавр в своє ненажерливе черево забере всі святі храми, дурманячим злочинним атеїзмом заллє духовність.

В багатьох волинян, особливо старшого покоління, збереглись світлі образи наших Владик, духовенства з УАПЦ, пам’ятний час, коли жила рідна мова в Божих храмах, а церква була рідною матір’ю для своїх дітей.

Українське православ’я на Волині своїм глибоким духовним корінням сягає ще минулого тисячоліття і як би вороги нашої церкви не старались вирвати те коріння з душ волинян їх потуги були марні напротязі віків, такими марними є їх зусилля зупинити хід історії, зупинити світле воскресіння нашої Церкви.

У грозу святий Ілля катається небом на колісниці”

Пожежу від блискавки в горобину ніч гасили кислим молоком від чорної корови

29.07.2010 19:20

”Узяття Іллі на небо”, гравюра 1880-х. Старозавітний пророк Ілля жив у IX столітті до Різдва Христового. У боротьбі з ідолопоклонством показував чудеса й насилав кари. Зокрема, мав силу з небес посилати вогонь на землю. Пророка Іллю живим узято на небо на вогненній колісниці, запряженій вогняними кіньми

”Узяття Іллі на небо”, гравюра 1880-х. Старозавітний пророк Ілля жив у IX столітті до Різдва Христового. У боротьбі з ідолопоклонством показував чудеса й насилав кари. Зокрема, мав силу з небес посилати вогонь на землю. Пророка Іллю живим узято на небо на вогненній колісниці, запряженій вогняними кіньми
 

”У серпні є такі громові свята, шо вони дуже карають тих людей, хто їх не шанує, — розповідає 84-річна Афанасія Кошулько із села Пляшева Радивилівського району на Рівненщині. — Оце 2 серпня — Іллі Пророка, через два дні — Вогняної Марії Магдаліни, а 7-го буде Пантіліймона — Паликопа його ще називають. — Якшо їх зневажити, то Ілля наробе гнилля — заллє дощем, а Паликопа попале грозою копи. То в нас люди цього дня й нині не роблять ніякої роботи ні в полі, ні дома, шоб не було пожарю”.У тих, хто на Іллю таки йшов до роботи, колись відбирали коси, серпи, граблі. А хто возом їхав у поле — рубали колеса.

— Розказують, шо якось до одного хазяїна приходить увечері старенький дід, — продовжує баба Фонька. — Попросився ночувати. І каже, шо буде взавтра все село горіти. Він не вечерав і до хати не пішов, а на кулях соломи ліг спати той дід. Пішли рано, а його нема. А до вечора надійшла така темна хмара, блиснуло тіко раз, і в тих, хто на Іллю снопи возив, ото всі ті снопи погоріли від громовиці. А той дідок, значить, то був сам Ілля Пророк.

Старозавітний пророк Ілля в народних віруваннях заступив слов’янського язичницького бога-громовержця Перуна. Тож святого Іллю також називають громовержцем. Він керує в Бога грозами, є володарем грому, небесного вогню, дощу й вітру. Кажуть, що до Іллі, 2 серпня, дощ ходить проти вітру, бо має вітер свій, а після — за вітром — куди вкаже Ілля. У грозу Ілля нібито їде небом у золотій кареті або червоній бричці чи залізним возом, запряженим четвіркою баских вогняних коней.

— Це коли гроза, дітям так кажуть, що святий Ілля катається по небу на колісниці й везе Богу калачі, — каже 64-річна Віра Гогой із сусіднього села Вербень Демидівського району Рівненської області. — Гром і блискавка — то коні крешуть копитами об хмари і летять з-під них іскри.

”Як гримить, то баба моя викидала коцюбу і лопату, клала наперехрестя і хмара градова піде або в ліс, або на болото, — розказує 76-річна Євгенія Жук із села села Перемиль Горохівського району на Волині.  —Ще виходили на перехресну дорогу, брали пальці на перехрестя (на знімку показує, як саме) і читали таку секретну молитву. Її не можна нікому розповідати, бо вона силу втратить і не поможе більше ніколи”. Фото 2010 року

”Як гримить, то баба моя викидала коцюбу і лопату, клала наперехрестя і хмара градова піде або в ліс, або на болото, — розказує 76-річна Євгенія Жук із села села Перемиль Горохівського району на Волині. —Ще виходили на перехресну дорогу, брали пальці на перехрестя (на знімку показує, як саме) і читали таку секретну молитву. Її не можна нікому розповідати, бо вона силу втратить і не поможе більше ніколи”. Фото 2010 року(фото: Олена Чебанюк)
 

На Іллю буває горобина ніч — гроза із блискавками, спалахами на горизонті, із сильним громом і вітром. Вважається часом розгулу нечистої сили.Її в небесній битві й перемагає Ілля-громовержець. Блискавкою він карає диявола, що ховається від нього під дерево, камінь, або перекидається на кота, собаку. Тому у грозу цих тварин женуть подалі від хати.

— На Іллі-громовержця як хто пасе корови там чи коні, то не можна з собою брати нічого залізного, бо грім може вбити людину, — розповідає 60-річна Галина Лотоцька із села Острів Радивилівського району на Рівненщині. — Казали, що то святий Ілля поражає нечистого. Значить, якщо людина десь у полі стоїть і нечистий заховається під неї, то Ілля вбиває і нечистого, і людину. Така людина попадає прямо в рай.

Щоб уберегтися від грози, запалюють і ставлять на вікно стрітенську або страсну свічку, підкурюють у хаті свяченою вербою.

— Оце десь біля річки жаба і вуж зійдуться. І якщо їх розігнати палкою, то тею палкою можна і хмарі розганяти. То мій рідний дід, батьків батько мав таку палку. Завше пас худобу з палкою тею і розганяв хмари, — розповідає Віра Гогой.

Пожежу, що зайнялася від блискавки на Іллі, не можна загасити водою, тільки мокрим рядном. Заливають її також кислим молоком від чорної корови чи обносять іконою ”Неопалима купина”. Подекуди вважають, що краще такої пожежі не гасити, бо гріх — ”що Ілля запалив, то чоловік не затуше”. А Ілля нібито віддячить господареві вдесятеро за збитки, бо поцілив нечистого духа, що ховався в його господі.

Чому і коли Київський патріархат почав підпорядковуватись Московському?

Звернемось до трактату- «Історія Христової Церкви в Україні». Схематично ж можна нагадати, що Київська митрополія була створена завдяки багатовіковій праці візантійських місіонерів на північ від Чорного моря не пізніше 1037 р. Коли саме — ніхто з істориків не зможе сказати, — існують лише гіпо тези. Але вже 1037 р. в Києві закладається Софійський собор (залишу археологам доводити більш раннє датування), тож і митрополича кафедра мала остаточно затвердитися в Києві. Характерно, що в княжі часи поряд із Софією Київською будуються Софійські собори в Полоцьку й Новгороді Великому — як архієпископські кафедри. Тож для етнічних меншин у Київській митрополії було передбачено власні архієпархії.
Та з початком творення в Заліссі нового етносу на базі слов’ян, фінно-угрів і тюрків та формування відповідної їхній ментальності державної структури Володимиро-Суздальського князівства, у ХІІ ст. починаються й спроби відірвати церкву цього князівства від Руської (тобто Української) митрополії. Константинопольська церква не пішла на це, і володимиро-суздальські землі лишилися під юрисдикцією київського митрополита. Тоді, скориставшись зруйнуванням Києва 1240 р., князі Залісся починають переманювати до себе предстоятелів Київської церкви. З кінця ХІІІ ст. виникає ситуація, коли, зберігаючи титул «митрополита Київського і всієї Руси», українські першосвятителі жили поза Руссю (її межі проходили через теперішню Курщину й Брянщину) — у Володимирі, а потім у Москві. Після спроб відновити канонічний порядок стається поділ Київської митрополії на дві частини. Греки назвали їх так, як називали свою батьківщину й еллінські колонії (Малу Елладу й Велику Елладу): Мала Русь і Велика Русь. Тільки греки називали Русь «Россіа». Отже, Мала Росія означало материкова, корінна Русь, а Велика Росія — землі, колонізовані й навернені русинами-українцями.
Співіснування двох митрополичих центрів закінчилося розривом між ними. Скориставшись із прийняття митрополитом Ісидором Флорентійської унії 1439 р., Московська Церква 1448 р. проголосила розрив із Константинопольською Церквою-Матір’ю й утворила автокефальну (самоврядну) митрополію. Київська ж митрополія і далі лишалася у складі Константинопольської Церкви. Хоча вона користувалася цілковитим самоврядуванням, а залежність від Вселенського Патріарха обмежувалася поставленням митрополита.
Московська автокефальна Церква фактично не була канонічно визнаною аж до 1589 р., коли Вселенський Патріарх Єремія Транос був змушений згодитися на визнання самопроголошеної автокефалії та на піднесення глави Московської церкви в патріарший сан. Це стало одним із стимулів прийняття більшістю українських і білоруських єпископів 1596 р. унії з Римом.
При укладанні нещасливого державного союзу Гетьманщини з Москвою 1654 р. було застережено, що Київська митрополія лишається в складі Константинопольської Церкви. Однак уже 1685 р. без відома й згоди Вселенського Патріарха київського митрополита Святополка Гедеона-Четвертинського поставлено у Москві, а наступного, 1686 р., шляхом політичного тиску й підкупу московській делеґації вдається домогтися згоди Вселенського патріарха на визнання цього переходу. Згодом патріарх, що згодився був на перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархові, був усунений від влади, а в томосі 1924 р. про надання Православній Церкві в Польщі автокефалії Константинопольська Церква констатувала, що перепідпорядкування Київської митрополії було неканонічним. Саме перехід Київської православної митрополії під юрисдикцію Москви спонукав єпархії на Правобережній Україні прийняти унію з Римом. А традиційний автономний статус митрополії був протягом XVIII ст. скасований, і Київська Церква, разом із усією православною спільнотою Московського царства, стала цілком підвладною цареві «Відомством православного сповідання». Наслідки цього відчутні досі: зазирнімо в неділю в сільську церкву на Донбасі та в Прикарпатті. Рівень релігійности східних українців і нині разюче відрізняється від наших співбратів на західних землях насамперед тому, що на моїх земляках фатально позначилася цинічна атмосфера московського церковного життя.