Ми хочемо знати, яким був поліський світ колись, як він змінювався й чому? Внутрішній непереборний потяг до ностальгічних реконструкцій світу в сиві часи давнини є також і пошуком відповідей на питання, як мусимо жити нині, як проектувати майбуття. Чим більше будемо знати, тим більше будемо проростати корінням вглиб рідної землі, тим дорожчою буде вона нам і тим більш очевидними ставатимуть віковічні цінності та істини, які перш за все проектуються на нашу підсвідомість з природного середовища.

ВОЛИНЬ ТО МАЙЖЕ АМЕРИКА В Європі – НАТИСНИ ТУТ

1

Було це дуже давно, коли Полісся ще не називали ні Поліссям, ні Підліссям.Може й називали б, але  ще не знали, як воно називається. Це був край безкінечних боліт, непрохідних лісів, повноводних озер і річок з крутими берегами, поцяткованими норами, в яких ховалися “пічкурі” і змії. Пологі береги озер    густо поросли високим очеретом, а трохи  далі, ближче  до горизонту, здіймалися, мов високі руді стіни, розмиті рікою обривисті схили  глиняних пагорбів, дрімучі ліси покривали їх.

Недалеко, трохи вище від річки , на схилі пагорба, що височів над блакитним плесом озера,   зяяла величезна роззявлена ​​паща, широкої і  глибокої печери. Тут, у цій  високій й глибокій, величезній норі здавна тулилися древляни – предки майбутніх полісян. Через цю темну пащу входили і виходили суворі мешканці печери, через неї вони отримували повітря і світло, з неї виривався назовні дим вогнища, на якому вдень і вночі старанно підтримувався вогонь. Continue…

Московські панівні кола, виплекані на монголо-татарських державних традиціях, завжди розуміли силу магії слів та значення хороніма. Навмисне плутаючи найдавніші етнічні назви українського народу – руский і руський з русским (через два “с”), ^[28] російські великодержавні шовіністи зараховують історію українського народу, його культуру до своєї, створюючи видимість свого 1000-літнього існування і навіть 1000-літнього хрещення Росії, якої, як далі побачимо, навіть за назвою не існувало. Аналогічні спроби робили польські асимілятори. “Погляди польських і московських учених і публіцистів годилися між собою в одному кличі: Нема ніякої України, нема ніяких українців, є тільки Польща і Россія, тільки польська і російська нація”. ^[29]

Continue…

У всіх народів початок рільництва був початком творення цивілізації та культури. Обробляючи, поливаючи власним потом певний шмат землі і так вирощуючи добрий урожай, рільник навчився цінувати той шмат землі, любити, вважати за СВІЙ, і природно боронив від загарбання сусідами. Так народжувалася і зміцнювалася свідомість власності. Землю успадковували від прадідів правнуки.

Так народжувалася і через багато поколінь зміцнювалася свідомість свого роду, а з неї — свого племені, далі — свого народу, і нарешті свідомість НАЦІОНАЛЬНА.

Так постала свідомість історичного права на власну ЗЕМЛЮ, а з того — свідомість обов’язку її боронити для нащадків, тобто ПАТРІОТИЗМ. Всі рільничі народи — патріотичні, свідомі своєї гідності, мають приватновласницьку правосвідомість і понад усе волелюбні.

Однак історична доля оселила московитянина /москвина, москаля, мокселя, кацапа/ у багнистому північному пралісі. Рільництво там було можливим лише на горбках сухішої землі, що були поміж болотами, річками, озерцями. Там москвин вирубував ліс, палив його і засівав у попіл зерно. По п’ятьох роках така «паль» уже не родила, і москвин кидав її, а шукав нового, не вирубаного горбика землі. Отже, навіть рільництво було кочовим, аж поки уряд не прив’язав мокселя до землі кріпацтвом.
Вирубувати праліс — праця тяжка, а головне — невдячна, бо ж лише 3–5 років родила та «паль», та й урожаї були малі. Це знеохотило москвина до рільництва, навіть викликало у нього злобу на невдячну землю. Міняючи що п’ять років місце осідку, природно не було потреби ставити довготривалі будови, огороджувати обійстя, прикрашати хату тощо.

Московський історик пише, що навіть у ХХ ст. московська «деревня» (село) виглядала як тимчасовий табір без найпростіших життєвих вигід. Чорні дерев’яні хати, жодної огорожі, ані натяку на чистоту, сморід від гнилого сміття навколо хати. Про квіти чи садки біля неї (як в Україні) і згадки немає. Брудні, нечесані, з хмарою нужі люди; підозрілі, злобні погляди — все це природно викликає у чужинця огиду. Всі чужинці, які бували в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд не лише московського мужика, але й аристократа. Чужинці ті дивувалися, що навіть панівна верства цілковито не відчувала ніякої краси, ніякої потреби в культурі, і не розуміла найпростіших моральних, етичних засад. Московський народознавець В. Даль пише (перед 1914 р.), що десятки тисяч московських селян щовесни лишають на жінку господарство, а самі йдуть в Україну продавати дрібний московський крам, або на косовицю, або жебрати та красти. У Києві та інших наших містах юрби московських жебраків облягали всі церкви та монастирі.

В наших містах жебраки, волоцюги, злодії були майже всі москвинами. Взагалі ж юрби жебраків — це прикметна риса азійських міст. У Москві їх завжди були тисячі. В. Даль підкреслює, що не завжди гнала їх з дому біда, а багато з них мали заможні господарства. Проф. Н. Чегулін налічив у Московщині сотні сіл, покинутих людьми, і десятки тисяч гектарів землі, що позаростали бур’янами. Ґрунтознавець проф. Г. Махів пише, що Московщина може легко прогодувати всю свою людність з урожаю власної землі, якщо поліпшить примітивне рільництво.

Царський уряд заселив Сибір кількома тисячами москвинів, давши їм великі наділи землі, гроші на худобу, реманент, позики тощо. Ті поселенці кинули землю, купили рушниці і жили з полювання. Зненавидівши невдячне рільництво, москвин звернувся до ловецтва та рибальства. Цьому сприяли місцеві обставини, бо в московському пралісі жило багато звірини, та ще й високоцінної хутряної. Хутра завжди і всюди коштували дорого. Їх можна продати чи виміняти на все потрібне, отже, й на рільничі вироби. Одним пострілом мисливець заробляв більше, ніж цілорічно тяжкою працею на московській бідній землі.

Отже, навіть і неледар, немосквин волів мисливство, а не рільництво. Московський праліс увесь був помережений болотяними річками та озерами, отже, ідеальним краєм для рибальства. А рибалити — незрівняно легший спосіб наїстися, ніж корчувати пні на «паль». Так самі природні обставини навчили і призвичаїли москвина шукати легкого хліба. Москвин звик ненавидіти не лише рільничу, а й усяку працю.

ЛЕДАРСТВО, НЕРОБСТВО СТАЛО ОДНОЮ З НАЙПРИКМЕТНІШИХ ОЗНАК МОСКОВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВДАЧІ. Москвин уважає працю за прокляття, за кару, гіршу, ніж кара на горло. Воліє голодувати, та не працювати. Історик В. Ключевський пише, що чужинці дивувалися, бачучи в Московщині величезну кількість людей («бродяг»), які не працювали, хоч великі обшири землі стояли необроблені, заросли бур’янами.

Мандрівне рільництво, полювання, рибальство не прив’язувало москвина до осідлого життя. Це зродило і за десятки поколінь розвинуло й закріпило у москвина світогляд і вдачу волоцюги. Татарська кров владно кличе його кочувати, волочитися, мандрувати світ за очі. Чому, задля чого, куди — москвин сам не знає. Він просто не має сили противитися цьому з молоком матері всотаному, вродженому потягу, звабі. В науці це називається «атавізм», себто повернення до прапрадідівського. «Ми, москвини, — народ волоцюг», — зізнається М. Горький, який сам волочився по всій імперії. «Ми, москвини, завжди були «бігунами». Нам кортить бігти, бігти, бігти. Куди, чого — самі не знаємо», — підтверджує Вяч. Іванов. «Мандрівність завжди була прикметною рисою не лише наших міщан, а й селян», — каже С. Рождественський.

Чаадаев П.

«Всі ми, москвини, не можемо всидіти на одному місці; всі ми кочовики. У власних домах і у своєму місті ми начебто тимчасові гості і живемо як кочовики», — пише П. Чаадаєв. Кинути свою хату і свою землю, йти світ за очі, волочитися і красти (бо ж працювати не хочеться) — такий ідеал і московського мужика, і московського інтелігента. накидати всім свою мову, свої примітивні звичаї, світогляд, віру. Коли ж хтось починає сумніватися в його вищості, таку «темну» голову москвин просвіщає кулею в потилицю, чи вивозить до Сибіру «прохладить национализм»….

Вічна слава героям!

Ця стаття викладена зі спогадів Немовицьких старожилів. Отож потрібно віддати належне їхнім суб”єктивним споминам: дещо вони бачили самі, багато чули із розмов старших, багато про ці часи читали в газетах,чули по радіо  і бачили по телевізору,що звісно наклало свій відбиток на сприйняття і переосмислення тих далеких, часто заплутаних, що не всіма одинаково сприймаються, подій. Бо ж нелегко їм зараз згадати людей, події, обставини, в яких ці події відбувались. Але вже крім них, безпосередніх очевидців, ніхто не пам”ятає і не внесе в історію села ті нюанси, які відомі тільки для них.

Може й добре, що Вони не читали і не знають офіційної сільської історії, бо ж кожний з них не уявляє історії села без свого особистого минулого й історії свого роду.

Хіба ж можливо для них уявити тогочасне село без Ющика Петра Євгеновича, який закінчив Сарненську польську гімназію і був першою  освіченою людиною в Немовичах. Багато займався самоосвітою, був музикально обдарованим, грав на бандурі, мандоліні, керував сільською самодіяльностю – управляв церковним і сільським хорами.У жовтні тридцять дев”ятого П.Ющик був призначений вчителем в школу с.Катеринівка і вже в 1940 році вчителював у своєму селі, Немовичах. Його учні 1925-26рр. народження в переважній своїй більшості стали активними учасниками національно- визвольних змагань. Багато з них загинули в цій кровожерливій борні. На сьогодні живе лише Семен Тимофійович Марков /Солов”їв/.В книзі ” Пам”яті і Слави….” названо і Немовицьких  153 героїв. Однак старожили переконані, що героїв було значно більше, адже навіть Колядка Федота, який був головою сільради і його сім”ю було вивезено до Сибіру, чомусь не згадано.В тридцяті роки до самого початку війни  в селі активно працювала “Просвіта”, що розміщалася в хаті Мички Антона Мартиновича. Активними учасниками були: дяк Голубовський і дві його дочки, Батаревичі, Тарапан, Михнови, Тронько, Савчин О.С., Мичка І.А., Супрунові Трохим і Михайло і звичайно освічений Ющик Петро.При “Просвіті” була невеличка бібліотека , працював гурток художньої самодіяльності. Під керівництвом  дяка Голубовського ставили вистави:” Назар Стодоля” і “Наталку Полтавку” / Роль Наталки Полтавки виконувала Савчина Паланя Олексіївна/.Не таке вже й відстале було наше село, якщо в 1939 році Німовицький хор виступав в Ровно на “Шевченківських днях”.Ось як Євген Петрович Ющик згадує той час “...мабуть це було у 1939 році на урочистому зібранні в день народження Шевченка. 9 березня під час концерту на п”ятому році мого життя тато вперше виставив мене на сцену і прочитав короткий вірш:Українець я маленький,Я люблю край рідненький.Вірний син я свого роду,Українського народуДо тепер пам”ятаю цей вірш. Часто мені нагадувала про цей виступ Стельмахова Варка, наша сусідка”…Про цей же день згадував Савчин Макар Олексійович, коли десятирічним співав “Реве та стогне Дніпр широкий…”Ось що про цей випадок доповідали до Волинського воєводства “Особливої уваги заслуговувала поведінка аудиторії, спричинена зростанням політичного виховання слухачів. На відміну від попередніх років, з першими словами “Заповіту”,що виконував малий хлопець, всі присутні в Немовицькому залі встали, а після закінчення пісні не було жодних аплодисментів (у польському документі зазначається, що “раніше багато менш свідомих осіб вважали цю пісню честю хору, а не як жалібним гімном”). Реакція аудиторії на виконання інших пунктів програми також була стихійною.”У Костопільському повіті наймасовіше урочистості відзначили у містечку Степань (500 учасників), а в Сарненському – в селі Немовичі (250 осіб, у тому числі майже вся сільська молодь) [6, 340-342].Церковні свята громада села святкувала у церкві, а світські культурні заходи, як то вистави, концерти,зібрання проводили в Ремізії, так називалось пожежне депо, що знаходилось на роздоріжжі Кашево-Гремяче, біля кам”яного хреста, що встановлений на честь звільнення села від татаро-монголів..“Просвіта” проводила різні політичні заходи проти польського гноблення. Звичайно влада не дрімала. При постерунку були поліцаї, які пильно стежили за настроями селян. Після підписання ”Пакту Рібентропа-Молотова” 23 липня 1939 року на Поліссі запахло війною.Для зміцнення тилу поляки розпочали терор проти активістів “Просвіти”.  Невдовзі було заарештовано:Тарапан І.Ф., Мичка І.А.,Яковець Н.Д.,Савчин О.С., Ющик П.Є. і на початку вересня 39-го року Польська дифензива в Ровно винесла смертний вирок. Родичі активістів через адвокатів вирок оскаржили. Засуджених на смерть утримували в спецізоляторі “двуйки”/польське КДБ/. Поки апеляція “ходила” до Варшави і назад,вибухнула Друга світова війна. Польща рухнула, а 17 вересня Червона Армія визволила Рівне. Смертників було звільнено…В “Книзі Пам”яті і Слави” згадуються наші земляки-немовичани, але невідомо з яких причин наведені неправильні дані. Так на сторінці 208 сказано:- Ющик П.Є. народився у 1908 році/правильно-1911р./. Учасник національно-визвольних змагань 1922-44 років/фактично 1930-1944роки/. Націоналістичний діяч під час полської,московської і німецької окупацій. Активний член формувань ОУН-УПА. ФактичноЮщик Петро у формуваннях ОУН-УПА участі не приймав, була на то постанова обласного проводу ОУН “Залишити для виховної роботи серед молоді села і району”. Закатований німецькими окупантами в Сарнах у 1944 році.-Тато добре розумів безвихідь свого становища і як розповідав мені у 2009 році Володимир Варламович /Пуркач/, він звернувся до його мами “Ганно. я знаю,що мені цю війну не пережити-німці , чи більшовики – все одно мене уб”ють, то краще вже нехай німці, може для сім”ї буде краще”- як у воду дивився- з гіркотою на серці констатує  його син Євгеній.–Савчин О.С. народився у 1900 році. Учасник національно визвольних змагань 1941-55 років. Загинув у боротьбі з московськими окупантами, розстріляний у Рівненській тюрмі в 1945р.Фактично: Савчин О.С. участі у визвольних змаганнях участі не брав. Був членом “Просвіти” з 1930 року і сільським  головою під час німецької окупації. Розстріляний у Рівненській тюрмі в березні 1944 року.-Яковець Н.І. 1900 року народження. Учасник визвольних змагань 1941-45 років./правильно 1930-44 рр./ Загинув у Рівненській тюрмі в березні 1944 року.“Наум був майстром “на всі руки” Він ремонтував годинники, до війни мав вітряну електростанцію і що найголовніше-користувався єдиним в селі радіоприймачем. Всю війну “ловив” Москву та Берлін і повідомлення розповсюджував за призначенням. Цей приймач у 44 році  ми, діти знайшли в діда Антона в сіні на вишках. З Вакулкою І.В. його включили, не розуміючи що до чого, а він взяв та й “захрипів-зашумів” так, що почув дід і нас вигнав, а радіо десь подів”– згадує Євгеній Ющик.Двоє з активних членів Немовицької “Просвіти”, стійких націоналістів: Тарапан І.Ф., Мичка І.А. пережили лихоліття війни і не були репресовані.В книзі О. Денищука ” Боротьба УПА проти німецьких окупантів” перераховано 195 боїв УПА під командуванням нашого земляка Семенюка Никона на псевдо “Ярема”,”Тиміш”,”Стальний”. На деяких сторінках він згадується, як Курінний.У своїй книзі О. Денищук  на 58 сторінці розповідає: “…21.05.-відділ ”Яреми” /Курінний Семенюк Никон 1919 року народження, уродженець с. Немовичі напав на німців поблизу села Чудель, які поверталися з грабунку села. Під час бою вбито 30 німців, серед них 1 офіцер, 3 поранено”…Ось так жили і боролись наші земляки. Завдяки великій просвітницькій роботі національно-свідомих  активістів село не спало не було таке затуркане, як намагаються показати сучасні агітатори…Немовичани активно жили і боронили свій край. За офіційними даними КДБ 153 наших земляків приймали участь у визвольній боротьбі, з них 28 жінок на рівні з чоловіками переносили всі тяготи цієї смертельно небезпечної борні. Четверо селян загинуло від німців і 55 від більшовиків., 3- загадково померли…Використано матеріал:Спогади сільських старожилів.Савчин О.М.Ющик Є.П.“Книга Пам”яті і Слави Волині”.О. Денищук. “Боротьба УПА проти німецьких окупантів”.Архіви МДБ у Волинській і Рівненських областях.

Недавно в телевізійній програмі “Чорне і біле” два “щирі українці”- Мустафа Наєм і Вадим Рабинович намагались навчити корінних українців, як нам далі жити.

Може дехто з читачів не знає, хто такий Рабінович, то на програмі він сам пояснив якось не зовсім зрозуміло, а міг же сказати, як мотав строк ще в часи радянські, а вже за часів незалежності зумів нагребсти купу бабла, щоб відтарабанити свою землю обітовану багато-кілограмову менору.

Я абсолютно нічого не маю проти мусульманина- афганця, який пригрівся в нас, в Україні і єврея Рабиновича, але мене коробить, коли такі радники навчають нас, як облаштувати наш дім- Україну. Невже так добре в Афганістані та Ізраїлі, особливо у відносинах з Палестиною, що їхні представники  насмілилися втовкмачувати у наші голови, що коли ми єврея називаємо жидом, то ми порушуємо права людини, хоч і ми ніяк не можемо допетрати, чому ж тоді не так давно на всіх львівських синагогах висіли таблички -” жидівські”

В телевізійній програмі сказав Рабінович і одну правду- що Україною фактично володіють 40 сімейств. Повністю  з цим я згоден, але треба доповнити, що десь за 80 відсотків- це не корінні мешканці, і я мабуть не помилюся, коли скажу що так думають чи не 90 відсотків наших земляків.

Прийшло мені на пам”ять, як недавно били на сполох журналісти про те, що Національна Рада з питань телебачення хотіла позбавити частот цей же канал ТВі.Ох і шуму булу. Відстояли ніби, але ТВі виходить і не український? То ж може Нацрада правильно робила?

«Вони жили довго й щасливо і померли в один день», – на жаль, ці слова сьогодні швидше можна віднести до якоїсь казки, ніж до реального життя.Бо якщо й щасливо, в мирі і злагоді живе подружжя, то дуже часто хтось один раніше йде у потойбічний світ. І цей «хтось один» в переважній більшості – чоловіки.
Чому ж все більшає у нас вдів, які головні причини високої смертності чоловіків? Давно відомий вислів про чоловіків як сильну стать стає міфом. Бо не така вже й сильна, як підказує реальність, ця стать у нашому ХХІ столітті. А відтак актуальною залишається фраза: «Бережіть мужчин».
Ми, сильна стать,звісно звинувачуємо у цьому жінок. Мовляв, одягнувшись у чоловічий одяг і взявши до рук чарку та цигарку, жінки стали нахабніші, намагаються керувати мужчинами, незважаючи на біблійні заповіді. На мою думку, менша тривалість життя чоловіків – світова тенденція. Просто у Франції чи Японії і жінки, й чоловіки живуть значно довше, а тому нема надто вражаючого низького «порогу». По-друге, висловлюсь так з приводу вищої смертності чоловіків:
– На мужчин покладається більша відповідальність. Вони керують державою, церквою, сім’єю. Ці турботи незалежно від способу життя не додають здоров’я.Зараз у непростому нинішньому світі, сповненому нелюбові й гордині, почуваються вельми незатишно. Шукаючи хоч якоїсь розради, знаходять її у пиятиці, наркотиках, які, врешті-решт, вбивають…
За роки радянської влади була зруйнована модель патріархальної сім’ї, жінкам «вручили» рівні права, за які вони боролись з початку ХХ століття. А тепер ми чуємо нарікання слабкої статі на інфантильність мужчин. Жінці хочеться, щоб чоловік був уважний, вмів слухати, приділяв увагу дітям, не зраджував, мав хорошу роботу, заробляв багато грошей. А чи є вони такі у природі? Мабуть, кожна скаже, що такого ідеалу нема. Бо якщо вже про гроші, зокрема, мова йде, то багато жінок сьогодні більше заробляють. Добре, якщо жінка мудра і не дорікає чоловікові своїм кар’єрним ростом, здатністю саму себе (і дітей) матеріально забезпечити. А якщо навпаки?
Будь-які невдачі дуже руйнують  психіку. А якщо поруч жінка – самодостатня, така, що чогось добилася у житті і прагне це підкреслити, зневажаючи його? Або навіть і не зневажає, але не упустить нагоди сказати: «А чого ти досяг?». Погодьтеся, до депресії тут недалеко…
… То, може, не треба говорити хлопчикові: «Не плач, ти ж мужчина!», коли він сльозами «обмиває» свою образу? Інакше з роками він буде боятися проявляти свою емоційність. А іноді і мужчині треба поплакати на плечі у жінки (мами, коханої, дружини), щоб стало легше. Бо якщо «тиснути все у собі», то це часто обертається інсультами, інфарктами, тобто коротким життям.
А ще не треба матері (як трапляється особливо у неповних сім’ях) виховувати в особі сина ідеального чоловіка в її понятті. Жінці, яка ростить сина сама і підсвідомо вважає себе ображеною чоловічою статтю, може, і вдасться «зліпити» цей її ідеал: син і двері відкриє, і пальто допоможе зняти, і квітку подарує… Таке лицарство – це добре. Але, крім всього цього, треба думати про майбутнє сина, про його готовність взяти на себе відповідальність вже за свою сім’ю. Треба вміти, образно кажучи, відпустити своїх дітей (в даному випадку сина) і дати їм можливість поборсатися самим у житті, щоб впевнено пливти далі. Інакше як стати справжнім мужчиною, який, за Біблією, відповідальний за все?

Вся мудрість числа 666Книга Климова Г.П. «Протоколи радянських мудреців» наштовхує на слідуючий висновок:«Біблія, як відомо складається з двох частин, з яких Старий Заповіт виступає мов би історичним фоном і прелюдією  для Нового Заповіту або, ще його називають- Євангелія, що в перекладі означає Блага вість, книжка суто символічного характеру, яку слід розуміти в переносному смислі. Церква твердить, що це книга про спасіння людей.  Проте напрошується величезне запитання; від кого спасати?, або від чого спасати?До Нового Заповіту поняття Диявола не було, був лише Первородний і безліч інших, встановленних Мойсеєм, гріхів. Диявол же вперше появляється  у Новому Заповіті перед Ісусом, щоб  переманти його на свою сторону.  Появляється він, як антитеза і прямий противник Бога. Звідси випливає, що у Євангелії йде мова про спасіння людини від цього диявола.Що ж то таке диявол?. У  богословські літературі  цей персонаж досить багатогранний, що  творить  свої пакості у темноті і все навпаки, а згідно діалектичного матеріалізму ця особа  представляє собою не що інше, як процес виродження і дегенерації, шляхом статевих збочень, психічних хвороб і окремих деформацій організму.Таким чином, всі так звані відьми, відьмаки і люди, що одержимі душевними хворобами є представниками диявола, а так, як процес виродження зараз проходить масово і повсюдно, то саме через це у Біблії дано йому ім я –легіон. Душевна хвороба- це злий дух, нечиста сила.Наука про Бога і диявола надзвичайно непроста.  Знаючи,що Євангеліє – книга сутто символічна, тоді Царство Небесне- це просто майбутнє. Через те, що Закон балансу і його складові настільки сильні, що древні мудреці назвали це одним словом Бог, а того, хто ці закони сформулював- Сином Божим. Отож, якщо слова апостолів перевести на мову діалектичного матеріалізму, то сили, що творять називаються Богом, а ті, що все рушать- дияволом. Це і є закон рівнодії /балансу/.Кажуть, що Бог обітає на небесах, а диявол на грішний землі, між нами. Може тому, деякі філософи стверджують: якщо розум – дар Божий, а божевілля від нечистого і якщо вважається , що такий стан душі є вищою формою розуму, то  виходить, що світом править диявол і тоді стає зрозумілим, чому у Євангелії сказано, що диявол князь світу сього. Про взаємозв язок між розумом і божевіллям розказано на перших сторінках Біблії, у книзі Буття, де змальовано первородний гріх. Інші філософи твердять, що диявол- це Ніхто і Ніщо, але це ніщо- знищує все.Виявляється , що слово «геній»  походить від арабського «джіни», тобто злі духи. Епілепсію колись називали святою хворобою,  інші ж подібні душевні хвороби в старі добрі часи йменували бісами.  Умовно ці біси ділилися на спадкові психози і набуті психози, які походять через порушення нервової системи. Але часто одне з другим зв язано. Серед таких хворих надзвичайно багато алкоголіків, наркоманів, виродків не тільки душевних, але й тілесних, що у свою чергою є міткою диявола. І таких «мічених»  надзвичайно багато- згідно світової статистики їх нараховується  до 66,6% ,тобто кожна шоста людина є психічно хворою, яким необхідна психіатрична допомога. Один з таких «мічених»-доктор Фрейд вважав, що душевні хвороби з являються через те, що людина утримується від емоцій, намагаючись переживати в душі. І він же радив випускати цих бісів назовні. Однак біблійні апостоли знали про це набагато раніше і вустами Матвія твердили: «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи покою і не знаходить.  І бере з собою сім інших, зліших, чим сам і повертається назад, до свого дому і ввійшовши живуть там…».Диявол не переносить того, коли його хватають за хвіст. Отож зачепити дебіла- дегенерата – це набагато гірше, чим сісти голою задницею у кущ кропиви, або в мурашник.Але, як казав Кузма Прутков, не будемо розливатися думкою по дереву і спробуємо розгадати загадку про число звіра «666» і це «число людське». Раніше була містика, а тепер статистика. Колись не знали «процентів» -відсотків по українському. А все надзвичайно просто- 666 чоловік з тисячі, є не що інше, як 66, 6 відсотка божевільних людей та душевно хворих людей. От і вся містика, і вся мудрість.  Хто має розум, той хай порахує число звіра, бо це число людське.»

Нам випало жити у державі, яку ми самі творимо. У державі бідній, як церковна миша, зате з багатющими олігархами.  В нас талановитий народ з настільки геніальним керівництвом, що довело сільське господарство до краю за наявності    таких чорноземів. Яку ж треба мати клепку в голові,  щоб перетворити національну промисловість ні на що. Бо ж лише ми творимо стільки красивих міфів, у котрі вже й самі не віримо. Нам так хочеться бути кращими за самих себе з видуманими на все просто універсальними “відмазками”- в нас все ток погано, бо нам мішають наші воріженьки. Ми можемо дружити тільки проти когось. А щоб полюбити одне одного, спочатку посваримось до істеричного виску. Зате мріємо до самозабуття. І все буде в нас гаразд і ніхто нас ніколи не переможе, бо вгадати наші ходи наперед – неможливо, а боротися проти нас – і поготів. Для цього треба бути божевільнішим від нас, українців.

Можна почати життя заново- навіть якщо жити не хочеться. Але неможливо вирватися з цієї чорної діри, в яку втрапила наша країна. Адже наше життя, то постійне вільне падіння, котре мабуть ніколи не припиниться. У нас криза сидить на кризі і кризоюпоганяє, а ми це все чудово розуміїчи, з усіх можливих варіантів вибираємо самий неможливий і найгірший.Бо інакше ми не вміємо. Мабуть коли доруйнуємо все до краю після трудів праведних, зможемо нарешті перепочити і втомитися гірше від цього перепочинку ніж від роботи. А потім візьмемося знову до роботи і нам наша іраціональна душа підкаже нам черговий вибір. Нас справді неможливо здолати бо ми живемо у божевільній країні, де все здійснюється виключно з Божої волі, наперекір всякій логіці…

Перед кожними виборами у нас жевріє надія на краще. Ми давно вже не віримо політикам, розчаровані у прогнозах економістів. А що ж нам віщують астрологи? Вони ж нам пророчать, що після виборів наше життя на аж ніяк не зміниться. Ми й надалі змушені будемо  затягувати ремені. Можливо легше стане лише тоді, коли почне  відроджуватися промисловість, а це згідно прогнозів почнеться  після 2012 року. А поки що, після виборів почнеться затяжний спад. Якщо ми пам”ятаємо, що наша Україна народилася під знаком Діві, то повіримо у можливість того, що ми попадемо в інертність і затяжну депресію. Нас чекають тяжкі часи; приймуть Податковий кодекс та закон про землю, від чого надзвичайно постраждає дрібний і малий бізнес. Дуже будуть складними  економічна і політична ситуації. Значно ускладнить ситуацію неймовірно спекотне і сухе літо, крім того слід очікувати сильного землетрусу, який частково зачепить Україну.Зимові місяці будуть більш-менш спокійними, а от весна і літо… Ситуація трохи застабілізується восени. Особливо тяжким очікується грудень.Дай Боже, щоб влада вдержала у своїх руках ситуацію і тоді можливо буде якийсь результат. Але астрологи твердять, що розглядаючи зоряну карту України можна прогнозувати, що як мінімум три роки краще жити ми не будемо.